Дуже рекомендую до прочитання!

Невдовзі має вийти розгорнута рецензія.

Роздуми над одним зі світових бестселерів

За десятиліття незалежності латиській поезії набагато більше щастило в дорозі до українського читача, ніж тамтешній прозі: крім низки окремих віршованих збірок вийшла також осяжна поетична антологія «З латвійського берега», підготовлена Юрієм Завгороднім. І ось тепер, схоже, латиська проза пішла на прорив. Ми отримали відтворення українською мовою повісті Яниса Акуратерса «Палаючий острів» («Твердиня», 2018), романів Мари Заліте «П’ять пальців» («Ярославів вал», 2019) та Нори Ікстени «Молоко матері» («Твердиня», 2019).

Твір Ікстени зажив гучної слави бестселера – і на батьківщині, де його сумарний наклад перевищив 25 тисяч примірників (а це вельми багато для двох мільйонів населення), і в світі, де його переклали вже на два десятки мов.

На прикладі долі трьох жіночих поколінь однієї родини авторка порушує тему, надзвичайно важливу для пострадянських країн, – осмислення радянської окупації та її руйнівних наслідків для національних культур, тих численних трагедій, які звалились на поневолені народи. В центрі оповіді талановита лікарка-латишка, багатообіцяючу наукову кар’єру якої – а відтак і людську долю – нівечить антилюдяний політичний режим. Драматизм сюжету посилюється ще й тим, що на трагедію матері читач дивиться очима її доньки, яка зуміла вистояти в умовах суспільного пресингу і взяти участь у відродженні незалежної Латвії. Однак нові обставини, які прийшли занадто пізно, врятувати матір уже не можуть.

Рефлексіями, які викликало читання «Молока матері», ділиться з читачами «ЛУ» Ігор Фарина.