Все забуваю розповісти про цю книжку, яку прочитала давніше, а вчора перечитала, в світлі наших «обнадійливих» новин, точніше, – результатів соцопитування, за яким третина українців досі страждає через розпад СРСР. Раджу тій третині цей автобіографічний роман латиської письменниці Нори Ікстени, що став бестселлером не тільки в Латвії (25 тисяч екземлярів на двомільйонне населення), а й у всій Європі. Як пишуть іноземні ЗМІ, роман «Молоко матері» нещодавно «взяв штормом» Швецію, а зараз – у топах продажів у Норвегії. Коли авторка мала зустрічі в Британії, то переконалася, що весь світ знає, що таке Голокост, але те, що Сталін зробив із народами СРСР, як і раніше, в світі невідомо.

Якщо коротко, то роман «Молоко матері» – автобіографічний. Події в ньому розгортаються здебільшого у 70-ті та 80-ті, розповідь ведеться від імені двох жінок: доньки (народженої 1969-го, власне, самої Нори) та її матері (народженої 1944-го), обдарованої лікарки, по чий родині радянська система пройшлася катком, тож жінка так зненавиділа окупаційний режим, що відмовилася годувати новонароджену доньку отруєним гіркотою молоком. Жінка жила наукою, мріяла розвивати медицину (як от новітню на той час технологію штучного запліднення), але за те, що захистила сусідку (яку їй вдалося запіліднити) від безкінечних побоїв чоловіка, ветерана Великої Вітчизняної війни, режим запроторює її в закинуту сільську поліклініку. Відтак 9-річна донька практично стає матір’ю для своєї матері, вічно зайнятої на роботі і схильної до до суїцидальної поведінки через одержимість свободою.

Жорстокий, безжальний, гіркий, як отруєне молоко, навіть чорно-білий текст. Але саме таким було радянське життя. Навіть я ще багато чого пам’ятаю.

Дуже рекомендую до прочитання!

Дякую, Микола Мартинюк, за книжку!

Невдовзі має вийти розгорнута рецензія.

#вдячності_пост, #про_прочитане