Найголовнішою і єдиною перешкодою на шляху до будь-якої мети, на думку психологів є, відчуття, що ця дорога буде дуже складною, а сама мрія – нездійсненною. Однак вихід з такого становища бачать автори книги «Десять найдурніших помилок, які роблять люди» Артур Фріман та Роуз Девульф: «Щоб уникнути цього, думайте лише про перші кроки до мети, залишивши на певний час поза увагою все решту. Якщо ви стоїте на тротуарі перед будівлею, у якій немає ліфта, а вам потрібно потрапити в офіс на третьому поверсі, то що ви шукаєте? Ви кажете, сходи? Абсолютно правильно. Звісно, найлегший шлях до офісу – здійняти крила і залетіти туди через вікно, але замість порожніх мрій значно притомніший вигляд має ідея знайти сходи й піднятися крок за кроком на третій поверх.

Те ж саме і при досягненні мети…

Можливо, ви належите до тих людей, хто лякається труднощів ще до того, як приступає до розв’язання проблеми. Перед тим як відступити чи здаватися, поверніться до відправної точки й запитайте в себе: «Які конкретно дії потрібні для того, щоб підійти до розв’язання завдання?» Напишіть список першочергових дій. Потім розбийте їх на кроки – чим детальніше, тим краще, навіть якщо запис таких дрібниць здається непотрібною і межує з дурницями: коли завдання здаються занадто простими, розв’язати їх значно простіше» (с. 202).

Отже, як бачимо, у досягненні мети варто довіритися «образу власного Я» – своєрідному «творчому механізму», «внутрішній системі наведення на мету», яка виступає механізмом успіху, але тільки тоді, коли ця система, керована вами, запрограмована на успіх. «Той же самий творчий механізм всередині вас може допомогти вам знайти найкращий з можливих образів свого Я, – стверджує відомий американський пластичний хірург Максвелл Мольц, який багато років займається також і психологічними дослідженнями. – Для цього вам треба подумки намалювати самого себе таким, яким ви хотіли б стати, і «побачити себе» у цій новій ролі. Таке бачення – обов’язкова умова будь-якої трансформації особистості, незалежно від методу, що застосовується. Чомусь завжди виходить так, що перш ніж людина зможе змінитися, вона повинна «побачити» себе у своїй новій ролі» (с. 52). Такі «мисленні картинки», розігрування ролі здавна практикуються людьми для виховання в собі потрібних для досягнення мети рис, для того, щоб досягти потрібних результатів, щоб поступово до них наближатися і намагатися подумки «доторкнутися» до них. Так, Наполеон уявляв себе полководцем задовго до своїх справжніх битв, а Конрад Хілтон, засновник однієї з кращих у світі мережі готелів «Хілтон», ще під час дитячих ігор уявляв себе директором готелю.

Часто буває так, що людина перебуває в тенетах хибного переконання у своїй неспроможності, безсиллі, яке виникає під впливом якихось зовнішніх обставин (невдача, чиясь думка або оцінка ваших здібностей чи дій). Максвелл Мольц згадує: «З моїм другом доктором Альфредом Адлером ще в юні роки трапився випадок, який наочно свідчить, наскільки сильно на поведінку і здібності людини, може здійснити тверда переконаність у чому-небудь. У нього з самого початку не складалося з арифметикою, і вчитель зробив висновок, що у хлопчика зовсім нема нахилів до математики. Учитель поділився своєю думкою з батьками маленького Альфреда і попередив, щоб вони не очікували від сина великих досягнень. Переконаність викладача передалася й батькам. Адлер пасивно сприйняв цю думку, і його оцінки з арифметики ніби підтверджували її правильність. Проте одного разу на уроках у школі йому раптово здалося, що він точно знає, як розв’язати задачу, викладену вчителем на дошці, яку не зміг здолати жоден учень у класі. І він сказав про це вчителю; той разом зі всім класом голосно засміявся. Одначе обурений Альфред підійшов до дошки і, на загальний подив, правильно розв’язав задачу. У процесі розв’язання він раптом відчув, що розуміє арифметику. Завдяки набутій впевненості Адлер став успішним у математиці» (с. 57).

Цією розповіддю автор хоче вказати на «загіпнотизованість» свого друга  хибним уявленням щодо своїх математичних здібностей. Але на всяку дію є протидія: загіпнотизуйте себе, переконайте у тому, що вам під силу досягти будь-яких результатів, і ви обов’язково їх досягнете: сила гіпнозу у переконанні.

Успіх і дорога до нього

Успіху завжди передує робота. З цього висновок: успіх можна зробити. Потрібно закласти в себе «програму успіху» і вірити, що в тебе обов’язково все вийде. Пам’ятаймо слова С. Корольова: «Той, хто хоче щось зробити, шукає шляхи, а хто не хоче – шукає причини». На думку психологів, серед таких причин є: недостатня праця, лінощі, пасивність, невпевненість у собі і своїх силах.

Усі люди з дитинства хочуть бути успішними, багатими і щасливими, але, дорослішаючи, вони починають поділятися на дві категорії: одні продовжують постійно мріяти, а інші – роблять усе можливе, щоб їхні мрії матеріалізувалися. Про людей першої категорії дуже влучно говорить давнє латинське прислів’я: Cras, cras et senper cras et sic dilabitur aеtas («Завтра, завтра і завжди завтра, – так спливає вік»). Якщо ви зараз читаєте ці рядки, то ви – людина другої категорії.

Яскравим прикладом успішної особистості є доля Коко Шанель, яка була позашлюбною дитиною, що виросла у притулку для сиріт, без батьківських тепла і ласки, але не скорилася складним життєвим обставинам і створила себе так само, як і створювала свою модну і зручну одежу – цілеспрямовано й продумано. Ще перебуваючи у притулку, вона зрозуміла, що здорові амбіції та впертість у досягненні мети – ось той стартовий капітал, із якого виростає життєвий і творчий успіх. Упертість у досягненні мети принесла щедрий ужинок: легкі капелюшки, светри-гольфи й сукні з джерсі, які продавались у магазині, відкритому Коко в Парижі, здійснили фурор.

Мадам Шанель ніколи не зупинялася перед перешкодами, а у труднощах уміла знаходити вигоду. Придбавши тканину, яку ніхто не хотів купувати, Коко створила скромні й практичні наряди, які миттєво опинилися… в гардеробі іспанської монаршої родини.

Коли після другої світової війни Мадам почали тіснити на ринку модного одягу Діор, Карден, Живанші, вона зникає зі світу моди на вісім років… і тріумфально в нього повертається. «Я шию сукні не для того, щоб вони ефектно виглядали на манекенах, а для того, щоб жінкам було в них добре», – так Коко Шанель охарактеризувала своє творче кредо. На підтримку Мадам виступили Грейс Келлі, Елізабет Тейлор, Софі Лорен, Марлен Дітріх, і вона знову піднялась на пік популярності та успіху…

Позашлюбна сирота з притулку залишила у спадок 4,5 млрд. доларів…

…«Он Гриценко вже великий начальник, а я все на десятих ролях… Іщенко кандидатську захистив, а я й сторінки тексту не можу написати грамотно… Пилипенко яким товстим був, а зараз – наче стеблинка: ходить у спортзал, а в мене поблизу хоч би стадіончик який-небудь…» Приблизно так ви говорите собі, лежачи на дивані й переглядаючи чергову серію «бульбашкового шедевру» або граючись у «стрельки» чи «карти» на комп’ютері. Ви не бажаєте відриватись від намагніченого дивана чи стільця. Ви бачите чужі успіхи, заздрите їм і нічого не робите для своїх. Ви не задумуєтесь, що Гриценко, перед тим як стати великим начальником, починав з найнижчої посади, днював і ночував на роботі, невтомно працював, подавав і реалізовував нові ідеї та за останні десять років жодного дня не провів у відпустці. Іщенко на три роки переселився жити до НБУВ ім. Володимира Вернадського, опрацював сотні наукових джерел, викинув сотні гривень на ксерокопії потрібних матеріалів. А Пилипенко відмовився  від своїх улюблених страв і кілька разів на тиждень зганяє з себе по сім потів… Чому таким людям вдається те, чого вони хочуть? Тому що вони знають: а) чого хочуть, б) для чого воно їм потрібне, в) що вони з ним будуть робити і г) як його можна одержати. Саме такі люди складають другу категорію. Вони починають з того, що ставлять перед собою мету. Цей процес регулюється певними правилами. Психологи їх бачать такими.

Правило № 1. Формулювання мети має починатися зі слів «я хочу…» (Дуже часто так буває, що, сказавши вголос «я хочу…», ми починаємо відчувати внутрішню підтримку, посилювати бажання досягти мети.).

Правило № 2. Мета обов’язково має бути зафіксована на папері, а не тільки в наших думках. (Як свідчать результати відповідних експериментів, такий крок на 98% гарантує досягнення мети.).

Правило № 3. Мета має бути сформульована позитивно. (Використання частки «не» не бажане для нашої підсвідомості, де функціонує творчий механізм успіху, оскільки наша підсвідомість частку «не» не сприймає.).

Правило № 4. Мета має бути сформульована чітко. (Використання системи планування – важлива запорука одержання потрібних результатів, наприклад: «Я хочу до 1 січня 2016 року заробити мільйон гривень і збудувати собі заміський будинок.» Не треба сприймати як трагедію те, що ви не виконали заплановане до зазначеної дати, але зроблене вами буде значно більшим, ніж якби ви це робили без планування. Отже, ви на правильному шляху.).

Правило № 5. Мета має залежати тільки від вас. (Якщо ви запишете «Я хочу, щоб начальство підняло мені зарплатню», то наразите себе на розчарування, оскільки здійснення вашої мети тепер стопроцентно залежатиме лише від бажання і можливостей вашого керівництва. Якщо ж записати «Я хочу стати висококваліфікованим працівником і довести начальству, що заслуговую вищої посади і зарплатні», то все буде зосереджено лише у ваших руках.)

Правило № 6. Ставте мету, досягнення якої вимагає тривалого часу. (Планування на довгі роки організовує і спрямовує вас у потрібному напрямку, велика мета, як маяк, притягує до себе в розбурханому життєвому морі.)

Правило № 7. Розбивайте велику мету на частини. (Чи можна з’їсти цілого слона? Звісно, можна. Як? По шматочку!).

Після сформування мети залишається останній етап. Його можна назвати «етапом питань». На цьому етапі психологи радять ставити чотири питання, які, як вважається, «працюють». Ось вони:

1. А як це можна зробити?
2. А що заважає мені це зробити?
3. А що трапиться, якщо я це зроблю?
4. А як ще можна це зробити?

Щодо цього етапу журнал «Добрі поради» (вересень 2002 року) рекомендує: «Тільки-но придумали нову ідею, з’явилась мрія або мета – ставте ці питання. І відключіть будь-яку критику всередині себе! Ви навіть не уявляєте, як часто те, що здається спочатку безглуздою ідею, після цих питань стає ідеєю цілком здійсненною і реальною. Але пам’ятайте, якщо в людини всього один варіант, то вона, скоріше за все, зайде в глухий кут. Якщо два – перед нею постане дилема. Вибір починається мінімум з трьох варіантів поведінки для кожної ситуації. А якщо цих варіантів у вас більше, скажімо, 25? Це чудово. Саме з можливості вибору й починається свобода. А якщо ви одержите не той результат, якого очікували, не варто повторювати ту ж саму дію «голосніше і сильніше». Просто зробіть щось інше. Наступне у списку.

Тому прямо під метою напишіть: «Двадцять п’ять способів реалізації мети». Посидьте над цим аркушем, постійно ставлячи собі питання: «А як це можна зробити» (не «чому не можна?», а «як можна?»). Наполегливо шукайте шляхи реалізації мети, поки на аркуші не буде записано мінімум 25 варіантів. І пам’ятайте: найкращі ідеї приходять тоді, коли здається, що більше нічого придумати не можна.

Що ж робити зі списком далі? Перегляньте його і виберіть п’ять найцікавіших і перспективних, на вашу думку, пунктів, реалізацію яких можна розпочинати уже сьогодні. Потім сядьте і складіть чіткий план їхнього виконання із зазначенням часу та послідовності. І дійте!

Річард Бах писав: «Бажання ніколи не дається без того, щоб не давалась сила здійснити його. Можливо, одначе, що для цього доведеться попрацювати. Щоб жити вільно та щасливо, ви маєте пожертвувати нудьгою. Це не завжди легка жертва». Сподіваємося, ви готові її принести?»