композиція публічного виступу:

а) поняття композиції

            Успішність публічного виступу залежить від багатьох факторів. Одним з найважливіших серед них є композиція (лат. compositio  – складання, створення ). “В теорії ораторського мистецтва під композицією промови розуміють побудову виступу, співвідношення його окремих частин і відношення кожної частини до всього виступу як єдиного цілого” (Введенская, Павлова – С. 301). Синонімами до слова композиція виступають багатозначні загальновживані, як і саме слово композиція, терміни побудова та структура. Характер композиції виступу залежить від авторського задуму, теми, мети, змісту промови.

б) основа композиції

            Здійснення якихось заходів підпорядковується певній послідовності узгоджених дій, операцій, тобто програмі, плану. У Словнику іншомовних слів про слово “план” говориться таке: “План (від лат. planum – рівне місце, площина) – 1) Заздалегідь визначений порядок, послідовність здійснення якої-небудь програми, виконання роботи, проведення заходів... 2) Порядок викладу якого-небудь матеріалу (доповіді, п’єси)” (С. 653). Уміло складений план – це запорука успішної промови. План – ніби  лоція для корабля, який, ідучи зазначеним у ній фарватером, ніколи не сяде на мілину та обмине інші небезпечні місця. Дотримання плану дає змогу уникнути композиційних недоліків, охопити всю тему, послідовно її розкрити.

            Плани бувають різними. Тип і характер, призначення і структура плану визначаються етапом підготовки промови, її темою, метою, обсягом. Цілеспрямованість підготовки до виступу допоможе забезпечити попередній план. Попередній план майбутньої промови створюється після вибору теми. У процесі підготовчої роботи попередній план може зазнавати змін. Робочий план – це наступний етап організації матеріалу майбутньої промови. Він створюється тоді, коли обдумана тема, підібрана і вивчена література, зібрано фактичний матеріал. Робочий план складають найосновніші питання, теми, розташовані у потрібній послідовності для найкращого розкриття теми. Тут зазначаються формулювання окремих положень, наводяться приклади, певні інформаційні штрихи для того чи іншого питання (чи підпитання),  які  можуть мати форму як закінчених, так і незакінчених речень, а також словосполучень чи навіть окремих слів, функціональним призначенням яких є найоптимальніша організація тексту промови, якомога ширша інформаційна  оформленість (насиченість), а все це підпорядковується розкриттю теми.

            Як попередній, так і робочий плани мають спільну спрямованість: вони спрямовані на оратора. Інше призначення і спрямованість має основний план. Його завдання – полегшити слухачам процес сприйняття промови. Призначений основний план більшою мірою на слухачів. Складається він з питань, які будуть розкриватися у процесі виступу. Оголошується основний план після повідомлення теми. Проте не для  всіх видів промов потрібне оголошення плану. Воно доцільне тоді, коли слухачі роблять записи і план допомагає стежити за викладом інформації, тобто при читанні лекцій, наукових доповідях чи повідомленнях та ін. Коли ж виголошується мітингові, агітаційні, військові  чи вітальні промови, озвучення  плану звичайно зайве.

            З погляду структури плани поділяють на прості і складні. До складу простого плану звичайно входять кілька пунктів (питань), які виступають назвами окремих смислових частин тексту промови.  У складному плані, який структурно являє собою єдність  вступу, основної частини і висновків, пункти поділяються на підпункти. До плану висуваються такі основні вимоги: він повинен бути логічно узгодженим, організованим з дотриманням принципу послідовності.

складові частини композиції

            Найбільш поширеною структурою публічного виступу є тричленна, що сформувалась ще в античності. Такий виступ складається зі вступу, основної частини і висновку. Усі вони мають свої особливості, які треба враховувати, готуючись до виступу. Так, для вступу чи висновку характерний так званий “закон краю”, що базується на принципі запам’ятовування першого і останнього. Тому вступу і висновку надають значної ваги.

            У вступі  формулюють мету виступу, наголошують на актуальності теми, наводять історію питання, що розглядається. Одним словом, вступ готує аудиторію до сприйняття теми. Промовці з великим досвідом виступів перед слухачами радять починати промову з афоризму, цікавого прикладу, приказки, прислів’я, цитати або гумористичного зауваження чи звертання. Ефективним засобом початку розмови з аудиторією є запитання до неї. Головне, щоб прийом, використаний у вступі, привернув увагу слухачів, розбудив їх, налаштував на продуктивне сприйняття.

            Не менш важливою є і висновкова частина. Дуже часто враження про виступ формується саме його заключною частиною. На думку А.Ф.Коні, закінчення промови повинне заокруглити її, тобто воно мусить бути пов’язане зі вступом. Керуючись “законом краю”, промовцю для більшої ефективності бажано ще раз навести основну думку, підбити підсумки, наголосити на основних положеннях виступу. Особливу увагу слід звернути на останні слова промови, завданням яких повинно стати  посилення ефекту від виступу.

            Працюючи над композицією промови, слід пам’ятати, що до оригінального вступу і ефектного закінчення пасує лише вдало організована і виголошена основна частина виступу. Лише такий варіант забезпечить успіх промові. Тобто успішна промова мусить являти собою гармонійне поєднання усіх її структурних частин.

            В основній частині пояснюються висунуті положення, доводиться їх істинність, наводяться аргументи і факти. Вдала організація основної частини залежить від дотримання головного принципу композиції промови – логічної послідовності та стрункості викладу матеріалу. Не варто забувати і про принцип економії, який полягає у досягненні оратором поставленої мети найбільш раціональним способом – шляхом мінімальної витрати зусиль, часу та мовленнєвих засобів при високому їх ККД. Таким чином, “завдання оратора – вміло розташувати всі ці компоненти, щоб своїм виступом здійснити бажаний вплив на аудиторію” (Введенская, Павлова – С.  310).

оратор і аудиторія:

а) налагодження контакту з аудиторією

            Промовець і аудиторія – це партнери. Для досягнення оптимального результату у діях партнерів потрібен гармонійний контакт, тобто взаєморозуміння, усвідомлення спільності завдань. Контакт досягається при встановленні спільності мисленнєвої діяльності оратора і аудиторії. Таку спільну мисленнєву діяльність учені називають інтелектуальним співпереживанням.

            Поряд з ним для налагодження контакту з аудиторією потрібне також і емоційне співпереживання, під яким розуміють схожість почуттів, оратора і аудиторії.

            Таким чином, для виникнення контакту під час публічного виступу необхідно, щоб і оратор, і його слухачі мали спільні думки (думали про те ж саме) і схожі почуття. “Головні показники взаєморозуміння між промовцем і слухачами – позитивна реакція на його слова, зовнішнє вираження уваги у слухачів (їх поза, зосереджений погляд, схвальні вигуки, кивання головою на знак згоди, посмішки, сміх, оплески), “робоча” тиша в залі” (Введенская, Павлова – С. 318).

            Поряд з ґрунтовною підготовкою за важливістю ролі в успішності промови в налагодженні контакту з аудиторією варто поставити особистість оратора;

б) особистість оратора

            Наведемо деякі найосновніші поради, які допоможуть оратору досягти максимального ефекту своєї промови:

• на розмову до аудиторією треба виходити після відпочинку, бадьорим, упевненим у своїх силах;
• велике значення має захопленість оратора темою своєї промови, його емоційність, енергія, переконаність;
• значну увагу треба приділяти зовнішньому вигляду, адже акуратно одягнена, доглянута людина має набагато більше шансів бути прихильно сприйнятою слухачами, аніж та, що не турбується про свою зовнішність; бездоганний вигляд людини свідчить про її вимогливість до себе і повагу до аудиторії; це дає право сподіватися взаємної поваги і довіри;
• дружнє ставлення до аудиторії теж викликає у неї довіру та симпатії до оратора; незамінним помічником тут буде щира посмішка;
• для вдалої промови потрібна атмосфера невимушеної бесіди;
• слід намагатися уникати всього, що може відвернути увагу від аудиторії від основної роботи слухачів – приймати інформацію. намагатись контролювати кожний свій рух; пам’ятаймо пораду Карнегі: “Будь-який рух, який не посилює позитивне враження про вас, погіршує його”;
• оратор повинен триматись упевнено і спокійно;
• варто стежити за своїми жестами, які повинні бути природними і доповнювати промову, а не суперечити і шкодити їй;
• потрібно враховувати особливості слухацької аудиторії (її однорідність, кількісний склад, вік, уподобання, настрій) ;
• оратор – це провідник аудиторії, яка надає йому право відігравати найголовнішу роль, і він повинен виправдати цю довіру.

НАЙГОЛОВНІША ПОРАДА

І насамкінець запам’ятай:  будь оптимістом, ніколи не здавайся на милість життєвим негараздам, яких так багато буває у кожній людській долі, радій кожній великій і маленькій перемозі (серед іншого  – і правильно сказаному чи написаному слову, вдало виконаній тій чи іншій вправі у нашому посібнику). Це позитивно відобразиться на твоєму здоров’ї, яке буде таким необхідним на довгій життєвій дорозі для успішності і щастя. У невеликій замітці “Як помолодшати на 10 років” газета “Здоровенькі були” поряд з іншими секретами радить: “І чи не найголовніше – обов’язково треба бути оптимістом. Американські вчені вивчили щоденники черниць, які вони вели з молодості. З’ясувалося, що ті, у кого в записах зустрічалися  слова “щастя”, “радість”, живуть довше у середньому на 10 років! Отже, радійте з кожного приводу і самі шукайте привід для радості”.

            Віриться, що  мудра людина знайде і створить для себе багато підстав для радості, для непохитного життєвого оптимізму  і зможе самореалізуватися, що є найбільшим щастям для творчої особистості.