Кожний публічний виступ – це якісний продукт, виготовлений за найкращими і найуспішнішими технологіями, це результат колосальної роботи: тривалої, наполегливої, постійної, цілеспрямованої, відповідним чином організованої. Інакше кажучи, це – результат справжньої підготовки. На думку Карнегі, “справжня підготовка полягає в тому, щоб понишпорити в собі, підібрати і скомпонувати власні ідеї, виносити і випестити власні переконання.” Тему виступу потрібно обдумувати під час відпочинку, “виношувати її і вдень, і вночі. Обговорюйте її з друзями. Зробіть її темою розмови. Ставте собі найрізноманітніші запитання, пов’язані з нею. Записуйте на папірцях усі думки і приклади, що з’являються у вашій голові і постійно відшукуйте нові” (245). Одним словом, успішна підготовка промови гарантується творчою одержимістю.

невпевненість перед виступом

Деякі оратори перед виступом дуже хвилюються. Серед причин так званої “ораторської лихоманки” вчені називають такі:

1. надмірне занурення у свої переживання (у цьому випадку варто більше думати про зміст промови, процес її проголошення і досягнення максимального ефекту у роботі з аудиторією);
2. недооцінка своїх можливостей (для цього випадку виходом  буде примусити себе повірити, що виступ дуже добре підготовлений та корисний і важливий для аудиторії );
3. відсутність досвіду виступів (ця проблема усувається постійними вправами: потрібно намагатися  говорити перед людьми при першій-ліпшій нагоді: у сімейному колі, на службових нарадах, брати участь у дискусіях);
4. згадка про невдалий виступ (тут треба пам’ятати, що невдалі виступи бувають у всіх, навіть найвідоміших і найталановитіших ораторів, а тому треба реагувати на невдачу спокійно, зробити належні висновки з помилок і в майбутньому їх уникати).

            Отже, як видно, для подолання “ораторської лихоманки” потрібне психологічне налаштування на промову, уміння керувати своїм настроєм, почуттями, внутрішнім станом.

            Недостатня підготовленість промовця до виступу теж може негативно впливати на психологічну врівноваженість. Впевненість оратору дає глибоке знання того, про що він говорить. Чим довший і ґрунтовніший підготовчий етап, тим упевненіше тримається оратор на трибуні, тим більше йому вірить аудиторія.

типи та етапи підготовки до виступу

            Підготовку до виступів дослідники поділяють на щоденну підготовку до виступів і підготовку до конкретного виступу.

            Щоденна підготовка до виступів   включає  багато складників. Серед них:

1. самоосвіта. Під самоосвітою розуміють процес накопичення знань з різних галузей людської діяльності;
2. створення архіву. Власний архів людина, якій часто доводиться виступати публічно, створює з газетних та журнальних вирізок, найрізноманітніших виписок з інших джерел. Серед виписок – цитати, афоризми, прислів’я та ін.;
3. оволодіння технікою мовлення. Сюди сходить робота над удосконаленням голосового оформлення виступу: правильне дихання, чітка дикція, дотримання орфоепічних норм;
4. підвищення культури мовлення. Мовленнєва культура починається з побутового мовлення. Якщо людина, розмовляючи на побутовому рівні, робить помилки, вона обов’язково їх зробить і під час виступу перед аудиторією;
5. критичний аналіз виступів. Слухаючи чужі виступи, варто відмічати їх негативні і позитивні моменти. Позитивні брати на озброєння, а негативних – уникати;
6. оволодіння методикою публічного виступу. Для оволодіння  цією методикою потрібно знайомитися з літературою відповідного напрямку, тобто працями з культури мовлення та ораторського мистецтва.

            Підготовка до конкретного виступу  залежить від багатьох ознак майбутньої промови: роду і жанру красномовства, теми і мети виступу, характеру аудиторії. Проте в теорії мистецтва публічного виступу напрацьовано загальні методичні настанови підготовки до промови.

            Першим етапом у підготовці до виголошення промови є визначення її теми.  Важливо, щоб тема була цікавою або корисною для слухачів. Також при виборі теми потрібно враховувати свої знання щодо неї.

Далі йде формування назви теми. Бажано, щоб вона була чітка, коротка і зрозуміла. Важливо, щоб у назві теми було відображено її зміст, щоб вона зацікавлювала слухачів, адже вдало сформульована назва теми готує аудиторію до сприйняття майбутньої промови, відповідним чином налаштовуючи слухачів.

Готуючи промову, оратор повинен визначити мету свого виступу, оскільки у процесі виступу він повинен її досягти, інакше ККД такої промови буде невисокий, а значить: уся підготовча робота не принесе потрібного результату.

            Мету промови варто формувати не тільки для себе, а й для слухачів. Цей методичний хід призведе до більш високих результатів і ефекту від промови.

            Підбір матеріалів – це наступний етап у підготовці публічного виступу. Джерелами, з яких можна брати цікаві факти, ідеї, вислови, ілюстрації до свого виступу, такі:

• офіційні документи;
• наукова, науково-популярна, довідкова, художня література;
• періодичні видання;
• результати соціологічних опитувань;
• радіо- і телепередачі;
• власні знання, досвід, бесіди з іншими людьми;
• спостереження і роздуми.

Змістовність виступу досягається використанням кількох джерел. Велике значення має так званий “місцевий матеріал” – факти і проблеми, що охоплюють інтереси аудиторії або того регіону чи колективу, про який ідеться. Використання такого матеріалу робить виступ більш цікавим для слухачів.           

            Далі йде відпрацювання навичок відбору літератури. Уміння відбирати потрібну літературу прискорює  підготовчий процес. Воно з’являється, на думку вчених, після виконання таких дій:

1. Пригадування літератури, що була прочитана раніше, з теми промови.
2. Перегляд власної бібліотеки.
3. Перегляд бібліотечних каталогів.
4. Перегляд останніх номерів газет і журналів.
5. Перегляд бібліографічних видань.
6. Перегляд  довідників.

            Вивчення відібраної літератури. На цьому етапі промовець повинен вивчити відібрані джерела, тобто прочитати потрібні розділи, зробити відповідні виписки, систематизувати опрацьований матеріал.

            Важливим етапом у підготовці до публічного виступу є осмислення прочитаного, розуміння одержаної інформації, поєднання з раніше набутими знаннями для систематизації матеріалу його аналізу і відповідних висновків.

            У процесі підготовки до виступу слід робити записи прочитаного.  Найпоширеніший і найпростіший спосіб цієї роботи – це виписки. На окремих картках (бажано,  одного розміру) лише з одного боку ( інший залишаємо  чистим для різних додаткових записів, своєрідне “поле”) виписується інформація щодо теми виступу із повною її паспортизацією, тобто записом прізвища та ініціалів автора, назвою книги, місцем і роком видання, номером сторінки.

            Формування  своєї позиції – ще один етап підготовки до виступу. Свою позицію оратор формує під час опрацювання матеріалу з теми, коли у нього з’являються нові ідеї, оцінки, порівняння, висновки.

види  підготовки

            “Створення письмового тексту промови – за чи проти?” Суперечка про те, писати текст промови чи ні, виникла ще у сиву давнину. Ідея написання тексту промови мала і своїх прихильників, і своїх опонентів. Сучасні вчені вважають, що написання тексту промови хоч і нелегка, але потрібна і корисна справа, оскільки написаний текст:

а) можна перевіряти та редагувати;

б) швидше запам’ятовується і довше тримається в пам’яті;

в) через свою матеріальну оформленість дає змогу оратору бути впевненішим у собі  через уникнення стилістичних та логічних невправностей.

            Після підготовки тексту промови необхідно оволодіти його матеріалами.

            Звісно, написаний і відшліфований текст можна прочитати на трибуні від початку до кінця, однак цей варіант виключає живий контакт з аудиторією.

            Написаний текст можна завчити і потім виголосити. Цей варіант виправданий тоді, коли текст невеликий. Одначе великі за обсягом тексти виступів завчити зовсім непросто.

            Досвідчені оратори рекомендують виступати, спираючись на текст.  Для цього створений текст виступу осмислюють, аналізують проблему, яка висвітлюється у виступі, розбивають текст на смислові частини, обмірковують зв’язки між ними, кілька разів читають текст, виголошують його, відтворюють у  пам’яті план та зміст виступу. Сам же письмовий текст необхідно відповідним чином оформити: позначити основні думки, пронумерувати питання, графічно виділити необхідні місця: назви, цитати ілюстрації та ін.

            (УВАГА! Письмовий текст виступу повинен бути правильно технічно оформленим:

• останнє речення кожної сторінки не повинне переноситися на наступну;
• числову інформацію (особливо, коли числівники використовуються  не у початковій формі) передавати тільки словами;
• у складних з погляду наголошення словах ставити наголоси;
• виставляти також і  логічні наголоси;
• намагатися уникати найрізноманітніших скорочень (графічних та абревіатур).

            Коротко кажучи, письмовий текст виступу треба робити якомога оптимальнішим для візуального звернення до нього.)

            Після того як оратор навчиться виступати публічно, не піддаючись у викладі своїх думок зовнішнім факторам, які можуть збити його з думки, промовець може у своїй підготовці користуватися докладним конспектом. У ньому виступ зафіксований не дослівно, а зазначені лише ключові моменти виступу: вступ і кінцівка (або декілька фраз з них), прізвища, числова інформація, основні формулювання,

             Наступний рівень досконалості – це план. У ньому відсутні смислові фрагменти, а пункти виступають певними орієнтирами смислових блоків майбутнього виступу.

            Ну і, звичайно, найвищим пілотажем є виступ без будь-яких записів.

            Бувають ситуації, коли виникає необхідність виступити експромтом, тобто створити промову в момент її виголошення. Уміння виступати експромтом – це теж вищий пілотаж, адже часу для підготовки в такій ситуації немає. Тоді у пригоді стають знання, які має промовець. Він  їх повинен мобільно видобути з глибин свідомості і майстерно використати у своїй промові. Інакше виступ перетвориться на відбування черги і на слухачів не  вплине. Для виступу експромтом потрібна велика підготовча робота, яку ми раніше назвали підготовкою до виступу взагалі, протиставляючи її підготовці до конкретної промови.

(Далі буде)