Використання мов білінгвами повинне відбуватися у межах норм кожної мови, адже справедливо твердити, що закони і норми однієї мови – це не закони і норми іншої, хай навіть і близькоспорідненої мови. Хоча це поки що залишається для України ілюзією. Найчастіше буває так, що мовці не дотримуються норм, кроять їх на власний розсуд, творячи мовні покручі. Особливо це стосується норм лексичних.

Однією з ділянок, де відбувається спотворення норм, є міжмовна омонімія та міжмовна паронімія. Питання це поки що мало досліджене, оскільки більшою мірою лежить у площині прикладної лінгвістики. Та й самі ці явища дуже часто сплутують.

Пропонована стаття присвячена проблемі існування у переважно двомовному українському комунікативному просторі явищ міжмовної омонімії та паронімії як на офіційному рівні використання мови, так і на рівні ідіолекту. Процеси комунікації в умовах білінгвізму вимагають до себе особливої уваги, оскільки нерозмежування, підміна деяких елементів окремих мов, якими є українська і російська мови, призводить до зниження рівня мовної культури носіїв цих мов, чим дуже стурбована сучасна лінгвістична наука.

Явище омонімії у «середньостатистичного мовця» асоціюється зі словом коса (КОСА¹, -и, ж. Сплетене волосся. КОСА², -и, ж. Сільськогосподарське знаряддя для зрізування трави або збіжжя. КОСА³, -и, ж. Довга вузька обмілина в річці, морі, яка йде від берега; плоский, низький мис) [4, 166-167]. Ця ілюстрація стала класичною для нашої середньої школи. Отже, розуміння того, що у лексичному складі нашої мови є слова, які однаково пишуться і звучать (або лише однаково пишуться, чи лише однаково звучать), але називають абсолютно різні поняття, асоціативно не  пов’язані між собою, наш мовець виносить зі школи. Врешті, знання про таке явище, яким є внутрішньомовна омонімія, входить до обов’язкового переліку понять, якими повинна оперувати сучасна освічена людина.

Значно меншій кількості людей відомо, що таке міжмовна омонімія. Однак явище міжмовної омонімії (далі – МО) сьогодні в умовах українсько-російського білінгвізму стає все актуальнішим. Раніше, коли українська мова не була державною і на офіційному рівні в Радянській Україні користувалися російською мовою чи на великі свята – її блідою (перекладено-скалькованою) українською копією, форматованою відповідними органами, проблема міжмовної омонімії перебувала на рівні «укр. луна (відлуння) – рос. луна (місяць)» та цікавила лише мовознавців. Тепер же, коли українська мова повинна зайняти належні їй і відповідно до історичної справедливості, і згідно з її закріпленим на законодавчому рівні статусом офіційного засобу спілкування в Українській Державі позиції, проблеми автентичності українського мовлення виглядають все більше назрілими. Неабияке місце тут займають питання міжмовної омонімії.

Міжмовні омоніми (від гр. homos «однаковий» і onyma «ім’я») – це слова кількох (здебільшого, двох) мов, що збігаються за формою, але абсолютно відрізняють значеннями: укр. трус (обшук) – рос. трус (боягуз),  укр. шар (верства якоїсь речовини між іншими речовинами) – рос. шар (куля), укр.  булка (хліб з білого пшеничного борошна) – болг. булка (молода, наречена), укр. диван (рід великих меблів для лежання і сидіння ) – польськ. dywan (килим), укр. черствий  (який став твердим, несвіжим (про хліб)) – чеськ. čerstvý (свіжий) та ін.

Нехтування явищем МО, тобто покладанням лише на форму слова без урахування його значення в конкретній мові, якою здійснюється спілкування, призводить до спотворення інформації і дуже часто заводить автора такого «шедевра» у смішне становище. Так, у деяких російських поетів «пошла луна лесом» («пішла луна гаєм» (Т.Шевченко) та «по розам звенел трамвай» («на розі дзвенів трамвай» (В.Сосюра) [5; 201-202]. Як бачимо, міжмовні омоніми недаремно називають «фальшивими друзями перекладачів».

У романі Михайла Слабошпицького «Марія Башкирцева» про одного з персонажів написано [6; 43]: Живіт у нього зовсім не такий хоча б уже тому, що він регулярно займається греблею. Тим часом словник про слово гребля говорить таке: ‘Споруда, що перегороджує річку або потічок для створення водосховищ, одержання енергії тощо’ [4; 72]. Звісно, якщо персонаж ходить на річку гатити греблю, то живіт у нього буде привабливої спортивної форми. Однак значно швидше він таким стане, коли почати займатися веслуванням – видом спорту, у якому веслують на човні. Саме про це хотів сказати автор, але не зміг. А от інші – змогли: У бухті відбувається змагання з плавання та веслування (М.Трублаїні); Серед села лиснів широкий ставок, чорніла довга гребля (І.Нечуй-Левицький).

Насправді тут йдеться про елементарну лексико-семантичну безграмотність – незнання лексичних значень слів. Такі факти красномовно підтверджують аксіоматичне твердження про те, що норми і закономірності однієї мови (навіть і близькоспорідненої) не діють в іншій мові.

Особливої ваги явище МО набирає в офіційно-діловому стилі, де точність, відповідність висловленого задуманому разом з нормативністю (дотриманням мовних норм літературної мови) виступають одними з найголовніших вимог до ділового мовлення. Нехтування цими вимогами зводить нанівець суть комунікативної дії: написане чи сказане неадекватно відображає думку мовця, дезінформуючи тим самим адресата мовлення. Порівняємо співвідношення:

укр. свійська качка

–

рос. штормовая качка

 

рос. домашняя утка

–

укр. штормова хитавиця

 

укр. брак коштів

–

рос. вступить в  брак

 

рос. отсутствие средств

–

укр.  узяти    шлюб

 

укр. облік учасників

–

рос. внешний облик

 

рос. учет учасников

–

укр. зовнішній вигляд

 

укр. шар ґрунту

–

рос.  воздушный шар

 

рос. слой грунта

–

укр.  повітряна  куля

 

укр. давня  фамілія

–

рос. фамилия  мужа

 

рос. старинный род

–

укр. прізвище чоловіка

 

Призводити до помилок у сучасному мовленні може також і міжмовна паронімія. Як відомо,  внутрішньомовна паронімія (гр. para «біля, поряд» та onyma «ім’я») – це лексичне явище, що ґрунтується на схожості форми спільнокореневих та неспоріднених слів, які відрізняються значеннями:

Абонемент // абонент

Абонемент, а, ч.. 1. Документ на користування (за плату чи безплатно) бібліотекою, телефоном, басейном, побутовими послугами, місцем у театрі (на стадіоні), а також саме право на це.

2. Відділ у бібліотеці, що видає читачам літературу для користування вдома.

Абонент, а, ч. Особа чи організація, що користується абонементом [7; 14];

Адрес // адреса

Адрес, а, ч.. Письмове, переважно ювілейне привітання, звернене до особи, установи.

Адреса, и, ж. Місце проживання чи перебування особи або місце знаходження установи, а також напис на конверті, бандеролі тощо [7; 16];

Адресант // адресат

Адресант, а, ч. Той, хто посилає кому-небудь лист, телеграму і т. ін.; відправник.

Адресат, а, ч. Той, кому адресується, посилається лист, телеграма тощо; той, хто одержує інформацію [7; 17];

Виборний // виборчий

Виборний, а, е. Який визначається, обирається голосуванням на якусь посаду або для виконання певних обов’язків.

Виборчий, а, е. Який стосується виборів, їх організації та проведення [7; 28].

Сьогодні внутрішньомовна паронімія завдає багато клопоту не досить грамотним мовцям у різних функціональних стилях: У останні роки вагомі зміни сталися у мережі та континентах (треба контингентах) навчальних закладів з українською мовою навчання (пор.: Континент –  ‘материк – великий масив суші , оточений з усіх боків або майже з усіх боків морями та океанами’ // Контингент – ‘сукупність людей, що становлять якусь однорідність з соціального, професійного чи іншого погляду’ [7; 104]). Їй «допомагає» ще й міжмовна паронімія (далі – МП) –  лексичне явище, яке презентують схожі за формою слова різних мов, що відрізняються значеннями: укр. магазин (крамниця) – англ. magazine (журнал), укр. геніальний (винятково талановитий) – англ. genial (добрий, сердечний, веселий), укр. комплекція (будова тіла, статура) – англ. complexion (колір обличчя), укр. артист (актор, музикант, співак) – англ. artist (художник), укр. академік (член академії наук) – нім.  Akademiker (людина з вищою освітою). Знову, як і тоді, коли, йшлося про МО, в основі лексичного явища (МП) лежить близькозвучна форма слів-паронімів різних мов:

укр. мешкати за адресою

–

рос. мешкать с ответом

 

рос. проживать по адресу

–

укр. тягти з відповіддю

 

укр. закаляти чоботи

–

рос. закалять характер

 

рос. запачкать сапоги

–

укр. гартувати характер

 

укр. заказати нащадкам

–

рос. заказать портрет

 

рос. запретить потомкам

–

укр. замовити портрет

 

укр. наказати підлеглому

–

рос. строго наказать

 

рос. приказать подчиненному

–

укр. суворо покарати

 

У відношення МП можуть вступати:

1. Багатозначні слова одним з кількох своїх значень:

укр. мілкі річки

–

рос. мелкие деньги

 

рос. мелкие реки

–

укр. дрібні гроші

 

укр. наукові положення

–

рос. сложное положение

 

рос. научные положения

–

укр. складне становище

 

2) Повнозначні слова зі службовими:

укр. здійснювати скрізь

–

рос. сквозь годы

 

рос. осуществлять всюду

–

укр. крізь роки

 

укр. як би це зробити

–

рос. как бы неосознанно

 

рос. как бы это сделать

–

укр. начебто несвідомо

 

3) Службові слова:

укр. працював у  Києві

–

рос.   быть  у  власти

 

рос. работал   в  Киеве

–

укр. бути при  владі

 

Отже, поширеність у мовленні помилок, пов’язаних з явищами міжмовної омонімії та міжмовної паронімії, сприяє руйнівним процесам у лексиконі, негативно впливає на формування сучасного нормативного мовлення. Для запобігання цьому треба прагнути, щоб співіснування двох мов відбувалось на паритетних засадах: вони мають функціонувати як самодостатні відокремлені системи. Їх використання повинне здійснюватися у межах узусу[1] кожної з них, без підміни норм однієї нормами іншої. Тоді це буде справжня двомовність.  

ЛІТЕРАТУРА

1. Кияк Т. Конституційна та реальна багатомовність у сучасному суспільстві. – Українська мова в освіті. Збірник матеріалів Всеукраїнської наукової конференції «Українська мова в освіті». – Івано-Франківськ.  – 2000. – С. 109 – 120.

2. Потебня А.А. Эстетика  и поэтика. – М., 1976.

3. Ґрещук В. Мова як засіб національної консолідації // Українська мова в освіті. – С. 97 –108.

4. Тлумачний словник-мінімум української мови. – К., 1999.

5. Кочерган М.П.Вступ до мовознавства. – К., 2000.

6. Пономарів О.Д. Культура слова. Мовностилістичні поради. – К., 1999.

 7. Словник паронімів української мови. – К., 1986.

8. Пономарів О.Д. Стилістика сучасної української мови. – К., 1992.

9. Українська мова. Короткий тлумачний словник  лінгвістичних термінів/ За ред. С.Я. Єрмоленко. –  К., 2001.

10. Коваль А.П. Ділове спілкування. – К., 1992.