Частина перша

Мовлення – це один з найосновніших видів людської діяльності, де людина реалізується як індивідуальність: без мовлення не минає жодного дня в її житті. Немає практично жодної галузі професійної реалізації, де б людина не користувалася мовленням і де б уміння добре говорити відігравало незначну роль. Більше того, є ряд професійно спрямованих напрямів, де уміння добре говорити виступає необхідним складником професійної підготовленості та відповідності, де воно має бути доведеним до рівня мистецтва.

У своїй книзі «Основи публічного мовлення» Поль Сопер говорить: «Мовлення є дещо більше – це повинен зрозуміти кожен, хто вивчає його, – ніж механічно вимовлюваний ряд звуків, який виражає побіжні спостереження й настрої, що займають у певну хвилину того, хто говорить. Мовлення – це людина в цілому. Кожне висловлювання і фактично, й у свідомості того, що сприймає його, являє собою миттєве розкриття всього досвіду і характеру, намірів і почуттів людини.

 …Мовлення – основний важіль людського мислення. Без здатності організувати думку за допомогою слова людина не могла б міркувати і розвиватися в організовану соціальну істоту. Мовлення – невід’ємна частина характеру. Воно найширшим способом визначає особистість. Воно в наші дні більше, ніж коли-небудь раніше, являє собою головний засіб, за допомогою якого люди живуть разом і співпрацюють у місцевих, національних і навіть міжнародних масштабах. Для світу перед будь-якою загрозою слово буде тим засобом, яким люди досягнуть перемоги, якщо воно візьме гору».

Результати мисленнєвої діяльності людини матеріалізуються завдяки мові. Мова – це той унікальний та універсальний інструмент, за допомогою якого людина «показує» свою думку, робить її надбанням колективу. Як член колективу людина прагне бути якомога зрозумілішою у мовленні, адже від того, як вона зможе порозумітися зі своїм оточенням, залежить її успіх чи неуспіх: зможе вона реалізуватися у житті чи ні.

Для цього мало досконало оволодіти рідною мовою: засвоїти її лексикон та вивчити граматику. Потрібно навчитися говорити переконливо, цікаво, тактовно, обирати манеру спілкуватися залежно від ситуації, одне слово – зробити уміння говорити М И С Т Е Ц Т В О М.

Людина і мова – невіддільні. Людське суспільство створило мову, розвиває й оберігає її, а мова зробила людину людиною (Homo sapiens), взяла участь у створенні і суспільства, і держави. Не можна пізнати людину, не пізнавши її мову. Відомий вислів Сенеки «Яка людина, така й мова» – це результат осмислення мудрецем тої ролі і того значення, яке має мова у формуванні та функціонуванні людської особистості; це універсальна формула аналізу рівня розвитку мислення людини, її інтелектуальних можливостей; це тест на працелюбність, оскільки оволодіння мистецтвом висловлення думок – мистецтвом спілкування – це величезна, постійна та цілеспрямована праця. Адже мова – це складний і досконалий інструмент, оволодіння яким, як і будь-яким іншим інструментом, вимагає наполегливості. Спробуй з першого разу сісти в автомобіль і поїхати. Вийде це в тебе погано не тільки на забитій машинами вулиці великого міста, але й посеред поля. Проте після багатьох вправ з володіння мистецтвом керувати автомобілем у тебе з’являються навички, уміння та впевненість. До них з часом додається досвід – і тоді вже не страшно проїхати Хрещатиком. Так і з мовою. Якщо ходити довкола автомобіля й боятися навіть сісти в нього, то мрія твоя назавжди залишиться нездійсненою, тобто – нездійсненною. Якщо вправи постійно відкладати «на потім», варто попрощатися і з думкою про вдале закінчення школи, і про вступ до вищої школи (університету, інституту, академії), і з успішною кар’єрою. Неграмотна, неосвічена, некультурна людина не потрібна ХХІ століттю. Тому краще брати кермо долі до своїх рук. І не забувати мудру пораду Аппія Клавдія: «Кожен – сам коваль своєї долі».

Бути грамотною людиною означає не тільки добре знати правила орфографії та пунктуації, хоча це – основа основ; бути грамотною людиною – це насамперед вільно володіти рідною мовою. Однак сьогодення до грамотності людини ставить усе нові й нові вимоги. Крім вільного володіння рідною мовою (вміння точно передати свою думку з використанням норм літературної мови), на порядок денний виходить проблема виступу перед аудиторією, стратегії й тактики спілкування (досягнення поставленої мети комунікативними засобами). Тут у пригоді стає поряд з мовою як навчальною дисципліною також і неориторика (нова риторика), що почала бурхливо відроджуватися і розвиватися останніми роками. Риторика – наука про найдоцільніші засоби, методи і прийоми у спілкуванні.

Термін риторика (грецьк. ritorike – «ораторське мистецтво») вчені вживають в античному та сучасному розумінні. Щодо античності: риторика – це красномовство, теорія красномовства, наука про ораторське мистецтво. Щодо сучасності: риторика – прикладна лінгвістична наука, що вивчає закономірності мовлення і ставить перед собою завдання навчити людину легко і вправно володіти мовою.

Термін «риторика» об’єднує поняття красномовство («уміння «красно мовити» – говорити добре, «гарно», точно, переконливо»), майстерність публічного виступу («більш високий рівень володіння публічним мовленням») та ораторське мистецтво («найвищий рівень володіння мовленням – мистецтво підготовки та виголошення публічної промови для впливу на аудиторію засобами живого слова»).

Про позитивний вплив занять риторикою на вироблення у людині впевненості у своїх силах, усвідомлення ролі грамотності, у житті і долі людини знаходимо свідчення у книзі Л. Введенської та Л. Павлової «Ділова риторика»:

1. «Курс занять з риторики дав мені багато корисної таі потрібної інформації. Я навчилась правильно висловлювати свої думки й оволоділа навичками правильної літературної мови. Особливо цікавими мені видались розділи про ораторське мистецтво, про композиційну побудову промови та про прийоми привертання уваги аудиторії. Я переконалась, що всі ці заняття знадобляться мені не тільки у професійній діяльності, а й у щоденному житті» (Студентка Г. (с. 7);
2. «Раніше я боялася виступати перед публікою, я боялась складати щось не так, зробити щось не те. Але, ознайомившись з таким предметом, як риторика, я вирішила позбутися цих комплексів. І в мене тепер виходить. Моє мовлення стало значно правильнішим і вільним. Навіть життя уявляється іншим. З багатьма я тепер знаходжу спільну мову, стала більш комунікабельною» (Студентка Ф.)   (с. 8);
3. «Вперше почувши про риторику, я й не підозрювала, що цей предмет приховує в собі так багато цікавої інформації. Заняття з риторики розширили мій світогляд. Збагатили значною кількістю нових слів, понять. Здавалося б, елементарні речі – наголос, вимова, інтонація. А яке велике значення це має? Освічена людина повинна уміти говорити правильно, переконливо й виразно (виділення наше – В. В.). Виступи моїх однокурсників ставали дедалі вдалішими, вони здобували досвід у спілкуванні. Тести допомогли краще розібратися в деяких питаннях, перевірити себе, зробити самооцінку. Ділові ігри розвивали мислення, допомагали досягти розв’язання проблеми, прийти до спільної згоди» (Студентка С. ) (с. 9).

У наведених свідченнях йдеться про заняття риторикою, проте абсолютно зрозумілим є той факт, що немає жодного вдалого виступу без його грамотного мовного оформлення. Порушення літературних норм під час будь-якого виступу чи бесіди викликає певну захисну реакцію у слухачів: «Що ти нам можеш повідомити, чому навчити, коли ти навіть не вмієш грамотно висловлювати свої думки?». А це автоматично породжує недовіру до промовця, знижує ефективність спілкування. Поль Сопер глибоко зрозумів цю істину, а тому стверджує: «Більшість слухачів, і навіть ті з них, що самі роблять граматичні огріхи, скористаються нагодою відзначити найбільш очевидні помилки у мові оратора. До того ж, вас ніколи не залишить почуття невпевненості, поки не будете твердо знати, що ваше мовлення граматично правильне. Тільки повна впевненість щодо цього дасть можливість при виголошенні промови зосередитися не на словах, а на її змісті».

Наведені приклади позитивних перетворень у сприйнятті себе серед інших людей після оволодіння певними риторичними навичками уміщують простий та універсальний механізм успіху у досягненні потрібного результату. Це – бажання помножені на постійну й наполегливу працю. Тег Шорт стверджує: «Секрет успіху лежить у заняттях, що складають наш щоденний режим».

Усім відомий крилатий вислів Цицерона «Поетами народжуються, ораторами стають». У цьому вислові відображене розуміння великим римським політиком і оратором того факту, що талант дається людині Богом при народженні, а майстерність з’являється як результат постійної праці та навчання. Однак і талант потребує розвитку та вдосконалення.

Досягнення у будь-якій галузі – завжди результат постійної та наполегливої праці. Для успіхів тут потрібні певні здібності. Здібності – «це ті особливості психіки людини, від яких залежить успішне, творче виконання якої-небудь діяльності» (В лабиринтах психологии личности. – Харків, Прапор. 1997. – с. 369). Причому вони повинні відповідати саме тій галузі. Так, для успіхів у спорті потрібні зовсім інші здібності, ніж у малюванні чи фізиці. Можливі, щоправда випадки, коли людина досягає визначних успіхів одразу в кількох галузях. Згадаємо хоча б давньогрецького математика й філософа Піфагора, що ставав, за сучасним визначенням, олімпійським чемпіоном. Звичайно, з того часу витекло дуже багато води, але незмінним залишився основний принцип цих досягнень – велика робота над собою.

Кожен успіх – це результат колосальної роботи. У книзі М. Порубова «Риторика» знаходимо щодо цього справедливе твердження: «Нема досконалості там, де природі не допомагає праця» (с. 27).     Навіть найгеніальніші здібності людини не є цілковито Божим подарунком, оскільки вони не можуть розвиватися самі по собі разом із фізичним розвитком людини. «Навіть якщо людина має природний талант, їй потрібно готуватися й тренуватися, щоб стати успішною, «– стверджує Джон Максвел, відомий спеціаліст у галузі лідерства. Тільки за наявності сприятливих суспільних умов, найголовнішою з яких справедливо вважають цілеспрямовану і вперту ПРАЦЮ, здібності людини зможуть досягти високого рівня розвитку. Результат буде тим більшим, чим більшою буде зацікавленість людини у своїй діяльності (праці). Д. Менделєєв писав: «Немає без явно посиленої працелюбності ні талантів, ні геніїв». Отже, талант – це здібності, помножені на працю. І навпаки: без труда нема плода.

(Далі буде)