...1977 року з’являється друге видання роману Джона Фаулза «Волхв», дещо підправлене та змінене, а також – з доданою передмовою автора. Критики оцінили його по-різному. Роман і «незрозумілий», і «винахідливий», «парадоксальний» і «химерний», «ускладнений» і «суперечливий», «символічний» і «містичний». Зате читачі відгукнулися гаряче...

50-ті роки ХХ ст. Ніколас Ерфе, оксфордський випускник, живе без мети, ненавидить сучасність. Зустрічає в Англії дівчину-стюардесу з Австралії Алісон. Спалахує до неї коханням, але не наважується зізнатися в цьому. І біжить від буденності (а одночасно – й від Алісон) на далекий грецький острів Фраксос, сподіваючись знайти нові відчуття, нову таємницю життя. Захоплений модним екзистенціалізмом, Ніколас більше цінує мир нереальний, вигаданий, ніж той, у якому перебуває. Живучи й працюючи тут, він відкриває бездарність себе як поета, усвідомлює неможливість самореалізації, втрачає сенс існування. Усе це логічно підводить до самогубства. Однак тут, на острові, у його життя входить таємнича вілла «Бурані» та її господар – незримий ляльковод Моріс Кончіс, загадковий маг, «схиблений» на психологічних дослідах. Ставить їх він, правда, на живих людях. Зі свого оточення. І в житті Ерфе відбувається ряд дивовижних подій, з’являються дивні загадки, незрозумілості, глухі кути, тортури пристрастю й небуттям. Кончіс примушує Ніколаса існувати між двома світами: минулим (з Алісон і коханням до неї, що постійно оживає), і новим – з феєрією не знайомих раніше відчуттів і переживань, прагненням оволодіти Лілією-Жюлі. І коли головний герой, пройшовши через величезну кількість випробувань, нарешті визначається з життєвими цінностям, волхв-Кончіс перевертає його сприйняття світу з ніг на голову. І тільки переживши ще ряд потрясінь, Ніколас звільняється від помилкових відчуттів, оновлюється й повертається на батьківщину, щоб залишитися з Алісон... Така ось новітня ініціація. Хоча, в принципі, ініціація і є метафорою людського життя – ряду смертей і нових народжень, появ в новій сутності. Якщо, звичайно, говорити про справжнє життя. Ну, а несправжнє людина собі дозволити не зможе (Невелике уточнення: справжня людина...). Закінчується роман латинським cras amet qui numquam amavit quique amavit cras amet («Завтра пізнає кохання той, хто ніколи не кохав, і той, хто вже відкохав, завтра пізнає кохання»).