Талант Едгара По виблискував численними гранями у прозі, поезії, літературно-критичних статтях, рецензіях. Скрізь він зміг внести нове, зробити кілька кроків вперед, показати напрямки для розвитку літератури. Та й хіба могло бути інакше? Письменник цікавився питаннями суспільної моралі, філософією, літературою, технічними й науковими досягненнями – усім тим, що хвилювало його неспокійне покоління. Це був письменник, як точно помітив англійський поет Альфред Теннісон, що мав «незвичайний талант, який народила Америка». Життя По не було легким. І виявилося недовгим (40 років). Однак воно встигло зробити з письменника того, ким він був народжений стати. Цей короткий, але яскравий спалах осяяв людству шлях до нього, сьогоднішнього.

Протягом 1840–1845 рр. Едгар По створює свої «логічні оповідання», які визначили обличчя того літературного жанру, відомого сьогодні як «детектив».

1841 р. – «Убивство на вулиці Морг». Це оповідання вважається першим детективним твором в історії літератури. У ньому з’являється французький аристократ (і за сумісництвом детектив-любитель) Огюст Дюпен – молода людина, наділена винятковими аналітичними здібностями. Дюпен розслідує жорстоке й загадкове вбивство двох жінок (вдови мадам Л’Еспане та її дочки Камілли), вчинене в Парижі, в будинку на вулиці Морг. Класичний мотив «закритої кімнати», який потім багато разів буде використаний вже в детективних романах.

Пригоди Дюпена тривають в наступних двох оповіданнях .

1842–1843 рр. – «Таємниця Марі Роже». На березі Сени знаходять труп молодої парижанки Марі Роже. Ставши сенсацією, вбивство перетворилося для поліції в міцний горішок. Навіть непогана нагорода за інформацію про вбивцю не допомагає в пошуках. І префект поліції звертається за допомогою до маестро Дюпена. Аналітичний розум Великого Детектива починає працювати на повну потужність і з’ясовує, хто скоїв злочин.

1843 р. – «Золотий жук». Розповідь про розгадування шифру (закодованого запису пірата Кідда), що дає змогу визначити місце, де заховані скарби. Герой твору – Вільям Легран – знаходить відповідь, підрахувавши знаки шифру й порівнявши його з частотою вживання букв в англійській мові.

1844 р. – «Украдений лист». В однієї молодої леді вкрадено листа з «компроматом». Особа викрадача відома (міністр Д.). Він підмінив листа іншим. Міністр шантажує жертву «незручними» матеріалами. Поліція обшукує будинок викрадача, але нічого не знаходить. Місяць пошуків результату не дає. Префект Жіске обіцяє 50 тисяч франків тому, хто знайде листа. Дюпен приймає пропозицію. Він знаходить «об’єкта» й заробляє кругленьку суму.

Едгар По заснував романтичний (сенсаційний), класичний (інтелектуальний) і готичний (жахливий, страшний) напрями в детективі. Власне, вони є головними. В інтелектуальному (класичному) детективі спочатку, як правило, відбувалися всі події, а потім сищик крок за кроком рухався шляхом розгадування загадки, поки не знаходив правильну відповідь. Читач перебував з Великим Сищиком в рівних умовах і мав змогу шукати відгадку незалежно. Розгадуючи заплутану й надскладну головоломку – основу кожної якісної «detective story», – читач як його компаньйон (а може – й конкурент) мусив застосовувати логічне мислення, послідовно вибудовувати факти й припущення, підключати інтелект. Це перетворювало таку історію на чудову гімнастику для розуму. І водночас – робило її цікавим заняттям. «Вечір з детективом – це прекрасно», – сказала якось Ахматова... Зі справедливістю слів великої поетеси сперечатися безглуздо ...

Ідеї Е. По – «батька» детективного жанру – підхоплені й розвинені цілою армією послідовників. І цей процес нестримний.