15:26 Екстраспекція: Балада про десять гривень, або Дзвіниця у кожного своя |
|
Екстраспекція: Балада про десять гривень, або Дзвіниця у кожного своя
Якось гуляв я на шотландському весіллі. Меткий і говірливий тамада влаштував черговий конкурс. Показував звіддалік купюри шотландських фунтів різних номіналів. Завдання – згадати/вгадати, хто з історичних постатей на якій зображений. Коли дійшло до «сотні», якийсь хлопчик назвав Воллеса[1]. «What a mess!»[2] – вигукнула літня жіночка, що сиділа зовсім поруч… «Лондаааааанка» – подумав я… Вільям Воллес був не зовсім таким, яким його показав у художньому фільмі «Хоробре серце» Мел Гібсон (1995 р; його режисура і виконання головної ролі). В основу кінокартини покладено епічну поему Сліпого Гаррі «Діяння сера Вільяма Воллеса, рицаря Елдерслі» (XV ст.). І, мабуть, не таким, як у пісні «William Wallace» німецької групи «Grave Digger» (альбом «Tunes of War» (1996 р). І, ймовірно, не таким, як у пісні «Iron Maiden» «The Clansman» (альбом «Virtual XI» (1998 р.), де у приспіві звучить лише «Freedom» («Свобода»). Гадаю, по-своєму його бачать ірландська група «Cruachan» (пісня «Rebell»), німецька група «Landser», Тем Грінхілл (російська менестрель-виконавиця Наталья Новикова; пісня «Braveheart»). Інший він і в комп’ютерній грі «Highland Warriors». Але він був. Може, й не кіношно-лакований. Але точно був. І хотів свободи своїй нації. І щоб їй ніхто не вказував, як жити, яким богам молитися, якого жупана одягати. Для цього взявся за меч. І це важко заперечити. І навряд чи про нього забудуть. Навіть якщо нападе амнезія. Не дасть Монумент Воллеса – 67-метрова вежа, встановлена на його честь у шотландському місті Стерлінг (1869 р.)… Про шотландське весілля я пожартував. Відбувалося те все в Києві. В їдальні Академії прокуратури України. І весілля те українське. І про купюри йшлося теж українські. І вигукнула літня жіночка, що сиділа зовсім поруч, таки «Какой ужас!», коли почула червоноганчірне для «маааасквічєй» слово «Мазепа». Саме це прізвище вигукнув хлопчик, коли побачив рідну українську десятку. І подумав я не про Лондон… «А що ж наш Мазепа?» – запитаєте ви. Можете навіть з іронією. Дозволяю. Я – добрий. Але тільки сьогодні. Хоча ні. Ще й завтра півдня… А Мазепа – найвідоміший у світі український правитель. Йому присвячено майже 200 гравюр (роботи М. Бернінгротга, І. Щирського, Д. Галяховського, Л. Тарасевича, І. Мигури та ін.), майже 50 картин (образ романтичного гетьмана витворив пензель як невідомих художників, так і Т. Жеріко, Л. Буланже, Г. Верне, Е. Делакруа, Є. Харпентера, М. Геримського А. Деверія, Ю. Коссака та ін.), більше 20 музичних творів (М. Балфе, С. Рахманінова, Ф. Ліста, Ф. Педреля, П. Чайковського, Ш. Пурні, К. Педротті, Дж. В. Гінтона, П. Сокальського, М. Гранваль, Ж. Матіаса, О. Титова та ін.), значна кількість літературних творів (Ю. Словацького, В. Гюго, Дж. Байрона, О. Пушкіна, Ф. Булгаріна, Г. Асакі, Т. Шевченка, Б. Лепкого, К. Рилєєва, В. Сосюри, А. Стаховського), скульптури, художні фільми… Зрозуміло, що Мазепа не ангел з крильми. І тим паче – з німбом. Його постать – неоднозначна. Але хто однозначний? Чи ж є такі?.. Як виявилося – і досі для москвичів (чи й багатьох росіян поза межами їхньої столиці) Мазепа – це «кошмар»: чи це так вони бояться його через постійні потуги в цьому напрямку офіційного агітпропу, майстер-класи якому давалися ще в сталінську добу (бо в народі продовжують жити-поживати штамповані в кремлівських кабінетах ідеологеми-агітки), чи це в них продовжує розкошувати генетично закодований (і з часом – модифіковано-гіпертрофований) «кошмар» проти всіх, хто говорить іншою (своєю) мовою, має інших (своїх) героїв, хоче жити по-іншому (по-своєму). Світ різний. Світ оригінальний. Світ різно-оригінально-неповторний. І в цьому його привабливість і неосягненність. Ця його різність-оригінальність – річ органічна, спродукована тривалою еволюцією. Це – його «природне право», кажучи мовою юристів. Психологи радять «відпустити» проблему, яка вас турбує. Чи не час росіянам скористатися цією мудрою порадою? Чесно кажучи, хочеться, щоб вони так і зробили. Бо їх шкода. Шкода, адже вони не можуть позбутися своїх комплексів. Та не шукайте ви трісочок у чужих очах, а повиймайте колоди зі своїх. Зрозумійте: для людини, яка вважає себе поляком («Jestem Polak[3]!») Іван Сусанін ніколи не буде героєм. Як і Мінін з Пожарським.[1] Насправді на сотні шотландських фунтів зображено: аверс – Вальтер Скотт (він, до речі, на всіх купюрах; тільки колір їхній різний), реверс – Міст Кессок. [2] «Який жах!» (англ.) [3] «Я поляк!» В’ячеслав Васильченко |
|
|
| Всього коментарів: 0 | |