Шуст Людмила. Розкрилля : поезія / Л. М. Шуст ; передм. Н. П. Горик. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2018. – 84 с.

Поезія Людмили Шуст сповнена дитячими спогадами і наївними мріями, юнацьким максималізмом і закоханістю у світ, зрілими переживаннями та спокійною мудрістю. Вірші, представлені у збірці «Розкрилля», проникливі й чуттєві. Відчувається неймовірний зв’язок із поліським краєм – малою батьківщиною авторки.
Шукаючи вдалого образу, поетка не боїться експериментувати зі словом і з формою, настіж відчиняє власне серце. Перегорнувши останню сторінку, читач і сам відчує неймовірне окрилення від цих крилатих віршів.

«Нечутний вірш? Читай поміж рядками…»

Кожен раз, торкаючись новоявленого слова, затримую дихання в пересторозі: що там, у наступній строфі, – звичне, випадкове, а чи те справжнє, з глибин, що, за Лесею Українкою, «розтинає білі груди, серденько виймає»?
А тут перед очима – твори Людмили Шуст, авторки добре мені відомої, близької колеги-філолога. Час від часу, у шпаринках поміж науково-педагогічною діяльністю та родинними клопотами, вона встигала озвучити свої душевні настрої на сторінках Фейсбуку, і хоч вірші радували образними зблисками, про книжку ніби ще не йшлося. І ось несподіванка – рукопис!
Так само сторожко вчитуюсь у перші строфи, відзначаю, що, очевидно, написані вони колись раніше – бринить ностальгія за поліською домою, тепліють присвяти рідним людям, дорогим стежкам: «Моє дитинство пахне матіолами …»,  «Де травою й медом дишуть стіни / – Там мій дім»… – і виходжу на вогник слова, який засвідчує, що далі – новий обрій, дорослий, зріліший:
Ти ставиш свічку, бо в душі зима.
І сльози воском падають в долоні.     
З кожним прочитаним віршем збірка все тісніше огортає душу і бере в полон. Досвідчений читач поезії, коли він справжній гурман, розуміє солод, який можуть викликати ось такі рядки: «Я вдихаю тебе, мов підсніжник в поліському лісі», «Ти вип’єш ніч – зрадливу наречену», «…А крапля і камінь їсть… / То що ж робити з серцями?» Натрапляю на строфи, які зачаровують, серед них:
Зігріває кімнату твій дотик,
Наче сонце чи бабин светрик.
Ти для мене майже наркотик
На дистанції  в кілька метрів.
Лірична героїня – відверта, іронічна, щоразу інакша і чесна перед своїми почуттями, та найголовніше – змальована тонкими поетичними штрихами: «І стою я щасливо-зурочена»,  «Я від тебе піду інакша, / Перекохана аж до зради», далі – образно-парадоксальне:
Такою безпечно-вільною,
Окриленою такою –
Була я тобі провиною
Частіше, ніж новиною.
Відчуваю справжню радість: без тіні лукавства можу стверджувати, що авторка  талановита, цікава, смілива у творчих пошуках. Інтимна лірика, яка превалює у збірці, художньо переконлива, життєво різнопланова, різноманітна за відтінками почуттів. Безперечно, поетичне мистецтво потребує вдосконалення – воно вимагатиме щоразу точнішого слова, відкидання зайвини і вторинності. Та це – з творчим досвідом.
А сьогодні насолоджуюсь явним –  натрапляю на справжні афористичні вислови («Сьогодні усі живі – вища міра спокою. / Хтось дарує зірки. Хтось тією ж хвилиною / Став / зорею / над Батьківщиною…»), на метафоричні візерунки, побудовані на співзвуччях («Поїдеш геть без віз і без призначень, / Забувши вдома квіти і квитки») і на антитезах («Ми були дітоликі, коли поринали в любов. / Ми прийшли сивочолі, щоб листопади зустріти»).  Врешті, вступ до збірки, як і вступ у літературу, не може бути вичерпним. Скажу лиш: важливо, що молода поетеса звертається до різних віршових розмірів і форм – римованих і верлібрових, що не боїться експериментувати зі змістом і формою, дошукується слова місткого, символічного, не обмежується одним тематичним напрямом. Вірю, що поетичні твори Людмили Шуст не залишать читача байдужим, бо її метафори-епітети-порівняння-тощо – не штучні квіти, а живі, повнокровні і яскраві, думки і настрої – зрозумілі і водночас несподівані, в них є авторська інтрига, яка обов’язково привабить вас.
Кажуть, що справжня поезія – не лише в рядках. То ж і нас авторка запрошує: «Нечутний вірш? Читай поміж рядками…» Справді, там чути стукіт серця і наповнення почуттями. Тому бажаю збірці Людмилі Шуст, в якій так багато «розкрилля», легкого злету в небо української поезії.

Ніна ГОРИК,
член Національної спілки
письменників України