За офіційною версією, Петро Кралюк не є письменником-гумористом чи письменником-популяризатором. Але майже всі його художні твори – веселі й пізнавальні. Пригадайте хоча б «Фелісію», «Римейк» чи «RE-анімацію». Не є винятком і «Фабрика(ція)», геополітична (геопоетична?) повість, або діатриба. Одне зі значень слова «діатриба» – роздуми на моральні теми. Втім, письменникові не ходить про моралізаторство, повчання чи переконування когось у чомусь. Письменникові йдеться насамперед про наш світ, в якому сучасне й минуле настільки щільно припасовані, що між ними й голки не просунеш. Майстерність будівельників єгипетських пірамід.

Пазли окремих фрагментів життєпису того чи того «фабрикаційного» персонажа – Пушкіна чи Духновича, Петефі чи укрпрезидента, Василя Вишиваного чи Енді Воргола і т. д. – утворюють напрочуд химерну субстанцію, в якій межа між реальністю й вимислом стерта або майже пов­ністю, або заледве вгадується.

І в першому і в другому випадках читачеві зовсім не хочеться ставати в опозицію до автора. Навпаки.

Усі персонажі твору, за винятком історичних осіб, є плодом фантазії автора і не мають ніяких реальних прототипів. Якщо хтось вважатиме інакше, то це на його совісті.