Павло Кричевський

Ехо/Эхо

Поетичне подвоєння світу, взаємозбагачення двох близьких і братніх культур – така мета пропонованої читачеві авторської антології перекладів із класичної та сучасної української поезії. Автор цієї книжки – поет, перекладач, філолог і педагог Павло Кричевський народився і виріс в Україні у двомовному середовищі, яке живило його інтерес як до росій­ської, так і до української поезії.

Вдавшись до магічного дзеркала поетичного перекладу, митець прагне вловити світло, яке випромінюють його улюблені українські вірші, і дбайливо, намагаючись не розтратити їхнього тепла, донести до російсько­мовного читача.

ПОЕТИЧНЕ СУГОЛОССЯ КУЛЬТУР

Ця книжка з’являється в дуже непростий, драматичний час, коли згортаються і навіть рвуться взаємини між двома сусідніми народами, втягнутими з волі недолугих політиків у криваву бійню, коли рвуться зв’язки все­редині кожного з народів, поляризуючи людей на «правих» і «винуватих», коли, врешті, розриваються дружби та кровні узи між членами родин, що опинилися по різні боки географічних, ментальних і — як це не гірко визнавати! — справжніх барикад під справжніми обстрілами. На відновлення одних знадобляться десятиліття, інші (скажімо собі правду) не відновляться ніколи...
Павло Кричевський якраз і перебуває в епіцентрі проти­стояння. Уродженець Ромен, випускник факультету іноземних мов Сумського педінституту, він з 1993 року мешкає в Підмосков’ї. Там він знайшов для себе поле найповнішої творчої самореалізації. І хоч в одному з інтерв’ю Павло стверджував, що в Сумах теж цілком би міг розкрити весь свій потенціал, хоч і трохи по-іншому, я переконаний, що подібні міркування надто вже оптимістичні. Погодьтесь, є різниця в можливостях для розвитку, які надають порівняно невеликий центр українського регіону та агломерація одного з найбільших мегаполісів Європи. Отримані преференції він зумів використати сповна, тричі ставши переможцем міжнародних конкурсів викладачів англійської мови, а 2005 року здобувши ґрант на підвищення кваліфікації в елітній світовій школі викладачів англійської мови «Studio Cambridge» у Великій Британії.
Однак українець Павло Кричевський почуває себе посередником не лише між англосаксонською та слов’янською культурними спільнотами. Він докладає зусиль для порозуміння між читацькими аудиторіями України та Росії, для того, щоб засобами перекладу донести до близьких сусідів те краще, що є в нашій національній літературі. Хоч би що там казали про близькість культур, але сучасна література України представлена в російсько­му словесному просторі вельми фрагментарно, та й перекладається здебільшого спорадично. Досить порівняти видані там масиви перекладів українських і, наприклад, польських письменників — порівняння явно буде не на нашу користь.
Поетична антологія «Ехо/Эхо», яку ви тримаєте в руках, покликана ліквідувати хоч би одну таку лакуну. Оскільки ми маємо справу саме з авторською антоло­гією, то книжка, ясна річ, не претендує на повноту представлення українського поетичного світу. Проте вона має свої переваги: підібрана відповідно до смаку перекладача, вона, безперечно, практично вся припаде до душі людям, чиї естетичні вподобання збігаються з його вподобаннями. Більше того: передбачаю, що вона має припасти до душі й тим, хто любить поезію самого Павла Кричевського (а він — поет з великим досвідом, автор кількох власних збірок).
Тому не слід дивуватись відсутністю, сказати б, «адекватного представництва»: перекладач вибрав, приміром, лише по одному віршу Олександра Олеся і Павла Тичини, чотири вірша Максима Рильського, сім віршів Олекси Стефановича, по п’ять Ліни Костенко, Валер’яна Поліщука — і так само п’ять творів Анатолія Криловця, знач­но менш знаного широкому загалу. А Василеві Голобородьку взагалі пощастило найбільше: корпус перекладів поповнився аж двадцятьма чотирма його поезіями.
Такий підбір має і незаперечні переваги. Кричевському вдалося втримати у виданні єдину лірично-настроєву тональність, що в академічних антологіях зазвичай не робиться — там рядовому читачеві нерідко доводиться в огромі текстів відшукувати «свої», суголосні індивідуальним душевним запитам.
Варто наголосити ще на одному: як і автор, ця книжка теж перебуває в епіцентрі протистояння, і самим фактом своєї появи вона опирається сьогоднішнім руйнаційним тенденціям, втримує ті ниточки, навколо яких незабаром, після закінчення війни, почне — попри все! — ткатись нова тканина особистих і культурних між­національних взаємин.
Навіть в антології перекладач заявив свою грома­дянську позицію, включивши кілька віршів Василя Симоненка, які в наші дні, через півстоліття після на­писання, актуалізувались просто вражаюче.
Затис я в жмені божевільний атом,
І слава мені груди лоскотить.
……………………………….......................
Готовий все убити і спалити,
Щоб обезсмертити своє ім’я.
Вірш називається «Герострат», але за позірним відсиланням до античності з першого разу вгадуються конкретні геростратики сьогодення.
А два рядки з іншого вірша Симоненка, теж віді­браного для «Еха/Эха», сьогодні хочеться повторювати і повторювати:
Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Вірю, що колись настане пора — хай навіть і не скоро — видати в Росії фундаментальну антологію української поезії. Не сумніваюсь, що для перекладів Павла Кричевського у ній знайдеться достойне місце.

Віктор Мельник

ПОЭТИЧЕСКОЕ СОЗВУЧИЕ КУЛЬТУР

Эта книга появляется в очень непростое, драматичное время, когда сворачиваются и даже рвутся взаимо­отношения между двумя соседними народами, втянутыми по воле недалёких политиков в кровавую бойню, когда рвутся связи внутри каждого из народов, поляризуя людей на «правых» и «виноватых», когда, наконец, разрываются дружбы и кровные узы между близкими родственниками, которые оказались по разные стороны географических, ментальных и — как это ни горько признать! — настоящих баррикад и под настоящими обстрелами. На восстановление одних понадобятся десятилетия, другие (скажем себе правду) не возобновятся никогда…
Павел Кричевский как раз и пребывает в эпицентре противостояния. Уроженец города Ромны, выпускник факультета иностранных языков Сумского пединститута, он с 1993 года живёт в Подмосковье. Там он нашёл для себя поле самой полной творческой самореализации. И хотя в одном из интервью Павел утверждал, что в Сумах тоже целиком мог бы раскрыть весь свой потенциал, хотя и немного по-другому, я уверен, что подобные предположения уж чересчур оптимистичны. Согласитесь, есть разница в возможностях для развития, которые предоставляет сравнительно небольшой центр украинского региона и агломерация одного из самых больших мегаполисов Европы. Полученными преимуществами он сумел восполь­зоваться сполна, трижды став победителем международных конкурсов преподавателей английского языка, а в 2005 году, получив грант на повышение квалификации в элитной мировой школе преподавателей английского языка «Studio Cambridge» в Великобритании.
Однако украинец Павел Кричевский чувствует себя посредником не только между англосаксонским и ­славянским культурными сообществами. Он прикладывает усилия, для восстановления взаимопонимания между читательскими аудиториями Украины и России, для того, чтобы при помощи перевода донести близким соседям то лучшее, что есть в нашей национальной литературе. Что бы ни говорили о близости культур, но современная литература Украи­ны представлена в российском словесном пространстве весьма фрагментарно, да и переводится большей частью спорадически. Достаточно сравнить изданные там массивы переводов украинских и, например, польских писателей — сравнение будет явно не в нашу пользу.
Поэтическая антология «Ехо/Эхо», которую вы держите в руках, призвана ликвидировать хотя бы одну такую лакуну. Поскольку мы имеем дело именно с авторской антологией, то книга, само собой разумеется, не претендует на полноту представления украинского поэтического мира. Тем не менее, она имеет свои преимущества: подобрана соответственно вкусу переводчика, она, безусловно, практически вся придётся по душе людям, чьи эстетические вкусы совпадают с его эстетическими вкусами. Более того: предвижу, что она не может не прийтись по душе и тем, кто любит поэзию самого Павла Кричевского (а он — поэт с большим опытом, автор нескольких собственных сборников).
Поэтому не следует удивляться отсутствию, так сказать, «адекватного представительства»: переводчик выбрал, например, лишь по одному стихотворению Александра Олеся и Павла Тычины четыре стихотворения Максима Рыльского, семь стихотворений Олексы Стефановича, по пять Лины Костенко, Валериана Поли­щука — и точно также пять произведений Анатолия Крыловца, значительно меньше известного широкой публике. А Василю Голобородько вообще повезло больше других: корпус переводов пополнился его двадцатью четырьмя поэтическими произведениями.
Такой подбор имеет и неоспоримые преимущества. Кричевскому удалось выдержать в издании единую лирическо-настроенческую тональность, чего обычно не бывает в академических антологиях — там рядовому читателю нередко приходиться в огромном количестве текстов выискивать «свои», созвучные индивидуальным душевным запросам.
Стоит сделать ударение еще на одном: как и автор, эта книга также находится в эпицентре противостояния, и самим фактом своего появления она сопротивляется сегодняшним разрушительным тенденциям, удерживает те ниточки, вокруг которых вскоре, после окончания войны, начнет — вопреки всему — ткаться новая ткань личных и культурных межнациональных взаимоотношений.
Даже в антологии переводчик заявил свою гражданскую позицию, включив несколько стихотворений Василия Симоненко, которые в наши дни, через полстолетия после написания, актуализировались просто поразительно.
Зажал в руке я сумасшедший атом,
И слава снова грудь щекочет мне.
……………………………………….........................
Готов я всех убить и всё разрушить,
Чтоб имя обессмертилось в веках.
Стихотворение называется «Герострат», но за кажущейся отсылкой к античности сразу же угадываются конкретные геростратики нашего сегодняшнего дня.
А две строчки из еще одного стихотворения Симоненко, тоже отобранного для «Еха/Эха» сегодня хочется повторять снова и снова:
Народ мой есть! Народ всегда пребудет!
Никто не зачеркнет тебя, народ!
Верю, что когда-нибудь настанет время — пусть даже и нескоро — и в России будет издана фундаментальная антология украинской поэзии. Не сомневаюсь, что для переводов Павла Кричевского в ней найдётся достойное место.

Виктор Мельник

ISВN 978-617-517-204-9