| Головна » Статті » Рецензії » Рецензії |
Рецензія на збірку horror-оповідань «Ігри з темрявою» з проекту «Позапростір»
30.01.2017 Василь Радченко (ПІДВАЛ: Фензін для любителів україномовної горор-літератури)
Позапростір : зб. horror-оповідань «Ігри з темрявою». Вип. 5 / ред.-упоряд. Аліса Гаврильченко, Вікторія Гранецька. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2016. – 92 с. – (Сер. «Хронотоп»).
В 2015 році на сайті stos.com.ua було проведено конкурс горор оповідань «Після опівночі». Оповідань надійшло багато, тож на їх основі було сформовано аж дві збірки — «Після опівночі» та «Ігри з темрявою». Остання збірка вийшла у форматі спецвипуску проекту «Позапростір». Перш за все хотілось би сказати кілька слів про зовнішнє оформлення. Збірка вийшла у м’якій обкладинці, об’єм порівняно невеликий — 92 сторінки, але аж п’ятнадцять оповідань. В анотації читачеві обіцяють привидів, зомбі, відьом та моторошні жахи, в які не варто занурюватися перед сном. Також відмічу, що до кожного оповідання додано невеличкий чорно-білий малюночок, що підкреслює текст. Відкриває збірку Віталій Геник з оповіданням «Як лев рикаючий».
При всій повазі до пана Геника, оповідання було дуже нелегко читати і мені потрібно було кілька разів перечитувати, щоб зрозуміти, про що ж у ньому йдеться. Я розумію, що для повноти атмосфери потрібно було додати в текст діалектизмів, але за стилем (безперечно бездоганним) загубилася історія. Годно боти ож там за горами кось сесе і розуміє, айбо у нас у вариші сяк не говорить нико. Чкода, бо инші історії сього пана мені ся доста полюбили. Наступне оповідання, «Миколин годинник», належить перу Неоніли Диб’як. Сумна містична історія про самотню жінку, що було закохалася у гідного чоловіка, та все склалося не так, як би хотілося. Важкі реалії сільського життя, мені сподобалося. Соціальну тематику продовжує Олександр Вівчарик і «Вільна жінка». Історія про «вільну жінку» Олену і АТОшника Едуарда. І знову містика приправлена нещасним коханням. Бідний Едуард. Андрій Лозінський «Тіло в братовій кімнаті». Браво. От це горор. Страшне, часом огидне оповідання. Образ матері викликав асоціації із Звірюгою з «Корів» Метью Стокоу. Також віддалено відчувається «Книга крові» Баркера (саме оповідання). Не буду вдаватись в деталі сюжету, скажу тільки що оповідання без сумніву варте уваги поціновувачів жанру. Наступним йде Роман Батькович і «Контакт». Історія про привидів та екстрасенсів, про паралельні світи. Причому тільки під кінець стає зрозумілим, який же із світів «наш». Сюжетно нагадало фільм «Інші» з Ніколь Кідман, тільки адаптоване до наших українських реалій. Євгеній Сонях «Опівнічна колія». Головний герой грає в дурня із незнайомцем у нічному трамваї. І хоч ставки високі, але опис самої партії займає приблизно половину оповідання. Добре, що грали не в шахи. В цілому ж ідея непогана, але надто багато уваги, як на мене, приділено опису гри. Далі Назарій Вівчарик пропонує нам провести «Ніч на вокзалі». Я не раз мав нагоду чекати свій поїзд в залах очікування стрийського, здолбунівського та інших вокзалів, тож атмосфера оповідання є для мене трохи знайомою. Не найприємніший спосіб провести час. Назарій додав трохи містики до цього вокзального сеттінгу і вийшло доволі непогано, як на мене. Станіслав Павловський «Вирок». Самогубець потрапляє на той світ, де його зустрічає архангел-конвоїр Михаїл і читає йому лекцію про недопустимість самогубства, після чого відправляє його на землю у нове тіло і прирікає ще на десять перероджень. Вибачте, та я не розумію, чому ця історія потрапила до горор збірки. Якщо через те, що тут йдеться про потойбіччя, то так і міф про Орфея і Еврідіку можна віднести до світової горор-класики. Наступним йде «Готель «Барбадос»» Сергія Іванова. Тут по суті зібрано кілька історій, які так чи інакше стосуються готелю, згаданого у назві твору. Чесно кажучи, оповідання вийшло надто модерним на мій смак і мені пішло погано. І знову я не зрозумів, де ж тут горор. Наступна історія, «Перед сходом сонця», належить перу Богдана Раппа. Жорстокий багатий брат, добра бідна сестра, майже як у казці про Правду і Кривду. В цілому непогане містичне оповідання, але деякі моменти я не дуже зрозумів (наприклад як добра сестра могла проклясти ВЕСЬ рід свого брата). «Палінгенезис», Світлана Новицька. Історія починається багатообіцяюче — п’яничка у пошуках закуски вдирається у якийсь погріб, двері якого над ним зачиняються. А от розвиток історії мені сподобався набагато менше. В погребі хлопчина знаходить гомункула, який читає йому лекцію на тему «візьмись за розум, так жити не можна». Знов-таки, не думаю, що це горор. Наталія Гриценко «Яскраво-синій». Спершу мене насторожило те, що головний герой з перших рядків прикладається до пляшки. Але замість чергової історії про алкоголіків ми маємо тут горор варіацію на тему «Злочин і кара». Що ж, катюзі по заслузі. Хороше оповідання, мені сподобалось. Валія Киян, Юра Лоцький «Ключ». Історія про привидів, що застрягли між світами і ніяк не можуть померти. Читаючи знаходився під враженням від попереднього оповідання, тож це пройшло мимо. Віола Віхлевщук «Попутник». І знову тема вокзалів та нічного транспорту. Не чекайте блакитноокого Рудгера Хауера, попутник головного героя виглядає набагато страшніше. Хороший темп оповідання, хоч я до кінця і не зрозумів «що ж це було». Закриває збірку «Погляд за вікном» Віталія Левченка. Оповідання коротеньке, є кілька цікавих рішень (наприклад як момент із класом). В цілому сприймається як один хворобливий страшний сон головного героя. Непогане завершення збірки. Збірка справила на мене неоднозначне враження. Безсумнівно, тут є цікаві і страшні оповідання, але в цілому обіцяного в анотації я не отримав. Де ж зомбі? Деякі історії трішки не дотягують до жанру «горор», а деякі взагалі горором назвати не можна. Часом прочитане викликало в мене асоціації з програмою «Проти ночі» Ольги Герасим’юк. Не скажу, що це погано, але я чекав трохи іншого. Найбільше ж мені сподобались оповідання Андрія Лозінського та Наталії Гриценко. В цілому збірка повинна сподобатись любителям містичних історій, замішаних на нелегких українських реаліях. На завершення, я би хотів закликати вас при нагоді купити цю книжку. Як би то не було, український горор зараз робить перші непевні кроки, виходять збірки, з’являються нові автори. Слід підтримувати їхню нелегку працю, адже поки український горор тримається тільки на таких етузіастах.
// https://pidval.wordpress.com/2017/01/30/%D0%B7%D0%B1%D1%96%D1%80%D0%BA%D0%B0-%D1%96%D0%B3%D1%80%D0%B8-%D0%B7-%D1%82%D0%B5%D0%BC%D1%80%D1%8F%D0%B2%D0%BE%D1%8E-%D1%80%D0%B5%D1%86%D0%B5%D0%BD%D0%B7%D1%96%D1%8F/
| |
| Переглядів: 720 | Рейтинг: 3.0/1 |
| Всього коментарів: 0 | |