Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на поетичну збірку Віктора Мельника «Під Вітошею»

14.09.2019

Інна Ковальчук (м.Київ)


Світло над Вітошею

Мельник Віктор. Під Вітошею : поезії, переклади / В. І. Мельник. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2019. – 88 с.
 

Кожна нова збірка творів знаного поета завжди викликає цікавість у читальників, додаючи нову ноту до цілісної творчої симфонії. Поетична книжка Віктора Мельника «Під Вітошею» незвична і оригінальна перш за все тим, що під однією обкладинкою зібрані власні твори автора і поетичні переклади на українську мову класичних і сучасних провідних болгарських поетів. Нестандартне компонування книжки зумовлене «духом Болгарії», оскільки авторські вірші написані під час перебування на болгарській землі. Кожен з розділів заслуговує на високу оцінку і окрему оглядову статтю, проте насамперед привертає увагу розділ «Відчуття напрямку», переклади 16-ти непересічних болгарських авторів.

Поетичний переклад – найскладніший вид перекладу, навколо якого завжди виникають суперечки, з кожним роком вимоги до перекладача стають жорсткішими. Найважливішою рисою поетичної мови є текстуальна умотивованість окремих слів, неможливість звести значення використаних у тексті лексем до їх словникових дефініцій. Ритмічна, фонетична взаємозалежність створює надтекстовий сплав, у якому кожний окремий елемент дістає додаткове значення. Власне, сучасна літературна критика розглядає мову поезії як особливу підсистему загальнонаціональної мови, а переклад – як дискурсивну практику, що однаково стосується і римованої, і неримованої поезії. Розділ «Відчуття напрямку» відкривається перекладом вірша класика болгарської літератури Димчо Дебелянова. Це – чудова ілюстрація концентрації потенційних форм у перекладі поетичного тексту. Класична римована строфа вимагає від перекладача суворої відповідальності у передачі сутнісної і мелодійно-ритмічної складової оригінального твору:

Чуже мені сонячне світло віддавна,

Я тлію у муках, тут темний вертеп.

Життя-красота, о, життя-раювання,

до краю відлученим буду від тебе!

Під час перекладу творів потужної когорти сучасних болгарських поетів надзвичайно важливо було максимально зберегти глибинний філософський компонент у поєднанні з емоційною складовою, притаманною болгарській поезії взагалі. Крім того, звукопис і мелодика більшості текстів помітно тяжіє до традиційної поетичної школи. Витончена колористика пейзажу, помножена на чуттєвість, захоплює:

Грязюка поволі тріскається,

проклинаючи синє небо.

                         Захарі Іванов

Футболили мокрі каштани

і за руки тримались.

                        Маргарита Петкова

…угорі над балконом світиться місяць –

новоселець у небі, ніби я на землі…

                        Ахмет Емін Атасой

В розпеченому сніговії

доріжка біла-біла стане.

                        Боян Ангелов

Перші бусли на ранні акації –

мов два сонця на зелен-поріг.

                        Николай Мілчев

Філософська направленість більшості текстів, яскраво відображена в перекладах, наводить на думку, що лірика багато в чому зумовлена біографічними факторами. Прояви людського духу, а саме творчість, базується на сталій філософській системі поглядів, яка формується впродовж усього життя творця. Загальною особливістю є те, що філософські роздуми ховаються у глибинному підтексті віршів: читач повинен сам пройти шлях до розуміння тексту, від поетичного образу до потрібного узагальнення. Переклади віршів, представлених у збірці, є чудовим матеріалом для філософських вишукувань читача, маючи непересічну глибину і силу впливу.

Я неправильна – собі закарбуйте!

                        Маргарита Петкова

Щоб небо витерти,

Розплющу очі я…

                        Боян Ангелов

Кожен із нас дивовижних ілюзій заручник…

                        Івайло Диманов

Мене дивують проминулі драми…

                        Никола Ґерджиков

І неповторний Усесвіт твого прозріння

все більше нагадує тобі в’язницю.

                        Екатерина Томова

Я не вернулась. Може бути пізно.

                        Катя Кремзер

Як від життя струна раптово відірветься,

тривають довго ще вібрації…

                        Рада Добріянова

              

 Переклади верлібрових текстів у більшості своїй сприймаються читачем як своєрідна надфразова єдність, складне синтаксичне ціле. Домінантним може бути перший або останній рядок, посилюючи семантичне поле твору в цілому. Деякі тексти мають складний темпоральний малюнок, тобто дарують відчуття «часу в подіях», відображають суб’єктивні уявлення про всесвітній часовий потік.

Я був мертвим тієї ночі,

як померла моя сторічна мама.

От тільки мама не дихала,

я дихав.

І я жахливо цілий.

                        Захарі Іванов

 Жива, наповнена любов’ю людська душа оголюється перед читачем у перекладах лірики кохання. У романтичному максималізмі Росі Рос, парадоксальній метафоричності і ніжній печалі Хайрі Хамдана, парадигмі чоловік-жінка як основа буття Атанаса Капралова почуття вириваються назовні з полону мовчання. Переклади творів любовної лірики насичені гострим психологізмом, екзистенційним відчуттям любові як розгадки сутності світобудови. 

Як серце стукоче,

як море хлюпоче

і чую –

що то є любов.

                        Росі Рос

Коли твій потяг пускається

на північ,

мої кораблі швартуються

на півдні.

Відчуття напрямку надовго збилося.

                        Хайрі Хамдан

Тепер, як від народження ми злиті,

єдиним небом буде світ наш світлий!

                        Атанас Капралов

Свого часу Максим Рильський з приводу поетичного перекладу писав: «Вважаю неможливим… щоб автор поетичного перекладу, отже й сам поет, цілком забув про себе, цілком підкорився індивідуальності іншого поета. …таким способом можна стерти пилок з крилець того метелика, що зветься поезією». Переклад завжди залишиться полілітературним, нестиме у собі риси як автора твору, так і перекладача. Поетична збірка Віктора Мельника «Під Вітошею» – наглядний приклад вдалої міжлітературної і міжкультурної взаємодії, чудова можливість зануритись у світ сучасної болгарської поезії, відчути її силу і красу. Чистий промінчик світла над Вітошею.
 
// Літ. Україна. – № 33–34. – 2019. – 14 вер. – С. 8.
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (10.03.2020)
Переглядів: 51 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]