| Головна » Статті » Рецензії » Рецензії |
29.05.2014 Як росте слово
Зовсім недавно я мав нагоду, можна сказати, що й приємність, рецензувати поетичну збірку Димитра Христова. Зауважив, що вона видана в серії «Сучасна балканська поезія». Коли є книжкова серія, то це означає, що існують або ж передбачаються ще якісь видання. Я не полінувався зв’язатися з директором видавництва Миколою Мартинюком, і він був на стільки добрим, що презентував мені дві інші збірки з цієї серії – албанського поета Єтоні Келменді «На верхів’ї часу» та Рісто Василевскі «Храм, справді, Храм», перекладеного з македонської. Окрім серії ці три книжки ще об’єднує ім’я перекладача – Анни Багряної. Я доволі часто нарікаю на те, що в Україні надзвичайно мало з’являється перекладів із іноземних мов. Це правда. Навіть, якщо врахувати, що не всі новинки мені вдається вчасно відстежити. Цілком нормальне бажання, мати доступ до світової літератури не через російську (окупаційну – тепер це повністю очевидно), а через рідну – українську. У першу чергу мова, звичайно, йде про класику, але й ознайомлення з сучасною зарубіжною літературою не менш важливе. Знання класики – це наче обов’язок, без цього знання ми виродимося до рівня невігласів, котрі втратили шкалу естетичних цінностей; бо саме в класиці перебуває той животворчий дух, який визначає мистецтво, оскільки мало надати шматку глини певної форми, важливо вдихнути у неї життя, класика дозволяє відрізнити живе від мертвого, дійсне від вдаваного. А знання сучасної світової літератури – потреба, без цього знання ми випадемо із системи координат, яка уможливлює орієнтування на письменницькій місцевості. Однак нарікання – це не позиція. Позиція – в Анни Багряної, вона перекладає балканських поетів. Якщо мої бідкання – не просто звичка, а констатація стану справ, то я був би непослідовним, не відзначивши змін на краще. Не логічно безконечно ремствувати на те, чого нема, і реагувати мовчанням на те, що є і варте уваги. Головні концепти творів Єтона Келменді – це «час» (винесений у назву збірки), «слово», «Батьківщина», «кохана», «шлях», «пам’ять», котрі об’єднанні у доволі складний хронотоп (взаємозв’язок часових і просторових відносин). М’які вірші, дикі вірші Слова більше не мають крові Не говорять більше Про все те, що нашим спільним було
І тільки один вірш Злетів на верхів’я часу Із самого початку виникає питання: цей один вірш Єтона Келменді – він про Батьківщину чи про кохану жінку? Я б не брався однозначно стверджувати і, мабуть, так і терзався б сумнівами, якби поет врешті не дав підказки. Але про це згодом. А відкривається збірка віршем із красномовною і багатозначною назвою «Шлях до самого себе». Минаю держави Поля, ліси й моря Усе, що на світі є Минаю У цієї мандрівки є мета, однак не має ні мапи ні компаса, які б допомогли обрати правильний напрям. І так триває до тих пір, поки поет не зустрічає кохану, яка й стає йому орієнтиром. Що ти тут робиш Допоки я блукаю у самому собі Зустрічаю тебе На кожному перехресті Знаки твої відгадую Самі лише таємничі знаки. Однак тепер це вже не рух навмання. Зрештою поет доходить до брами душі. Нарешті я збагнув Що ти – в мені Так, ти – це насправді Я Поет не квапиться розставити крапки над «і», позбавивши читача вагань, адже чоловік може носити в собі і образ коханої жінки, і образ Батьківщини, так само й ототожнювати себе здатен як із коханою жінкою, так і з Батьківщиною. При всій конкретності висловлювань, залишається місце для двоякого тлумачення. Це не зумисна інтрига, такий лад душевних струн поета. У будь-якому випадку, він розуміє, що ця довга мандрівка була потрібна йому, аби прийти до самого себе. Тож, напевно, невипадково до наступного вірша «Життя над собою», епіграфом взяті слова Матері Терези: «Тепер я прийшла до себе / і можу жити з янголами». Цій видатній жінці і присвячений вірш. Далеко від себе жила дивна Албанка З двома душами: Однією – для Бога, другою – для людей Очевидно, останній рядок відсилає читача до епізоду з Євангелії, де Ісус докоряє апостолові Петрові за те, що він думає про людське, а не про Боже. З чого випливає, що людське і Боже суперечать одне одному. В українському значенні двоєдушний – лицемірний. Поет же прагне підкреслити святість Матері Терези, котра зуміла бути угодною для Бога і для людей. У чому якраз нема протиріччя, оскільки не існує іншої можливості служіння Богові, окрім як через служіння людям. На що також вказує Євангеліє. Ці дві душі, либонь, символізують не роздвоєність, а унікальність і обдарованість: парність душ складається у цілісність. Ти жила над собою І тепер прийшла до себе Аби жити у Вічності Прихід блаженної Матері Терези до себе означає завершення її земного шляху, тоді як поетів прихід до себе (читай, до істини) символізує початок відліку. На черницю чекає Царство Боже, земним варіантом якого (його тіню) для поета є Батьківщина. Його вірш до Матері Терези побудований у формі молитви. Скажи ще бодай одне слово Албанське Нехай Бог благословить Арберію Запали найяскравішу свічку За свою Батьківщину (Арберія – князівство, перше державне утворення албанців). Котрий із українських поетів не помолився б подібним чином за Україну? Який український читач не збагне слів («Батьківщино моя Божа, що нарекла мене / Албанцем) і не розділить почуттів, з якими вони були мовлені? Тема Батьківщини є наскрізною для збірки Єтона Келменді. Якби ми захотіли встановити ієрархію цінностей художнього світу албанського поета, то, безперечно, виявили б, що Батьківщина у цьому ряду займає пріоритетне перше місце. Ось рядки із вірша написаного в Лондоні: Хай вірші не турбують мене тепер Коли мої Батьківщина й кохана Так далеко І сам я теж – так далеко-далеко від себе При чому це після того, як поет уже прийшов до себе. Просліджується зв’язок – поет, віддаляючись від Батьківщини, віддаляється від самого себе. І, либонь, близькість до Батьківщини наближає його до себе. Дуже часто він знаходить натхнення в історії свого краю. Ретроспективні випадання поета із сьогодення доволі промовисті. Для прикладу візьмімо вірш «Круя», із підзаголовком «Через шістсот років після народження Георга Кастріоті». Примітка підказує, що Круя – це фортеця в однойменному албанському місті, яка була центровим вулом опору армії Скандерберга імперії Османів, а Георг Кастріоті – вождь антиосманського албанського повстання, національний герой Албанії. Там Я побачив, як росте слово Перетворюючись на чоловіка
Як потрібно любити Батьківщину Попри невеликий обсяг збірки вона доволі різнопланова і розмаїта, я ж зосередився на одному лише її аспекті, тільки з однієї суб’єктивної причини, що тема Батьківщини для мене нині як ніколи актуальна й болюча. В інший час я, можливо, приділив би більше уваги віршам про кохання. Утім, чи має це значення? Коли поет каже: Вогню для кожного слова Для кожного вірша Я шукаю У Єтона Келменді, як на сьогоднішні постмодерністські домінування, цілком конструктивне мислення, без жодних елементів руйнації та корозії. «Про добро завжди / Потрібно говорити красиво», – мовить поет; і, мабуть, після цих слів він має повне право ствердити: «Я влучив у саме серце думки». Очевидно, що поетом рухає любов, він пройнятий цим почуттям. Єтон Келменді творить цим почуттям і це почуття творить його як поета і як особистість. Вертаючись до початкового питання, кому поет присвячує вірші про кохання, у заключних рядках збірки знаходжу відповідь: Кохана Краса і поезія зливаються в один потік Для тебе і для Батьківщини Перегортаю останню сторінку. Таким було моє коротке знайомство із Єтоном Келменді. Його збірку я першою взяв до рук. Сподіваюся, що й до Рісто Василевскі ще доберуся. Звичайно ж, якщо Анна Багряна за цей час не перекладе ще кількох авторів. Боюся, що за цією активною перекладачкою я зі своїми анемічними рецензіями не вженуся. Травень 2014 р. | |
| Переглядів: 574 | Рейтинг: 5.0/2 |
| Всього коментарів: 0 | |