Чудова книга. Атмосферна, життєва, непередбачувана… Вона захоплює читача з першої сторінки й тримає, не відпускаючи, – сторінка за сторінкою – адже ти цілком усвідомлюєш, що не зможеш спокійно заснути, доки не перегорнеш останню сторінку й не дізнаєшся, яким був фінал для головних героїв. Чесно кажучи, коли я прочитала «Нічницю», було важко уявити, якою має бути рецензія на цю книгу. Бо хочеться, щоб кожний читач розкрив її в першу чергу для себе, не знаючи про нюанси, не відаючи, що спонукало героїв на ті чи інші вчинки.

Роман починається досить виважено, сюжет розгортається поступово, він насичений яскравими деталями. Одразу хочеться звернути увагу на мову – вона яскрава і жива, і в діалогах, і в описах окремих сцен. Саме завдяки їй читач поступово починає відчувати себе частиною роману – він немовби присутній там, поряд із головними героями, він немовби бачить усе на власні очі, хоч і не годен нічого вдіяти, адже може лише спостерігати… Часовий простір тут не лінійний, адже повсякчас авторка запрошує зазирнути в минуле, а потім знову повернутися в теперішнє. Персонажів не так багато, втім, усі вони розкриваються максимально повно. І якщо спочатку здається, що головних персонажів двоє – Іванна та Іванко – то згодом розумієш, що є ще один, і дуже важливий. Це баба Ріпа, у якої молоденька завідувачка сільським клубом Іванна знімає кімнату. Адже саме ця старенька відіграє не останню роль в сюжеті. Хоч вона й самотня, та всі її квартирантки свого часу щасливо вийшли заміж. Вона мудра, незлостива, хоч і не пізнала жіночого щастя, але не раз допомагала молодим серцям з’єднатися. І, бажаючи того чи ні, не знаючи Іванни, вона вже під час першої зустрічі каже, що та скоро вийде заміж, бо, хоч і кандидатів небагато, та вони є, і таку дівку не оминуть своєю увагою. І насправді ця приємна розмова стає першим «дзвіночком» для головної героїні… Вона ще дуже молода, і чи варто їй поринати у вир сильних почуттів?

Далі сюжет розвивається у досить позитивному ключі – Іванна закохується в Івана – її Іванка, симпатичного, доброзичливого й працелюбного хлопця. Вона поринає у це почуття з головою, хоче, щоб цей чоловік належав тільки їй, бо КОХАЄ. Тут вдається взнаки й дитяча травма головної героїні, адже стосунки батьків дівчини не були ідеальними – вона чудово знає, що таке зрада, і що означає, коли хтось у парі любить, а хтось тільки дозволяє себе любити. Іванна не хоче, щоб історія повторилася. Але як? Як вона може цьому запобігти? І коли її подруга, сама того не усвідомлюючи, підказує їй «ідеальне» рішення, вона хапається за нього…

Кажуть, що людина іноді просто не підозрює про свої негаразди з психікою, поки не потрапить в певну ситуацію. Поки якийсь каталізатор, так званий «триґер» не запустить реакцію, яку вже не зупиниш, бо вона змітає все на своєму шляху. І розмова з подругою стає саме таким каталізатором. Шляху назад немає, і Іванна не бачить, не хоче бачити варіантів. А відтак діє так, як вважає за потрібне, і це призводить до певних наслідків. Процес пішов – героїня ще більше заглиблюється у свій стан, створює свій «світ», де нарешті коханий належить тільки їй і більш нікому… І епізоди з минулого починають різко контрастувати з тим, що є тепер, адже від цього насправді стає лячно. І вже не знаєш, що відчуваєш до Іванни – співчуття, смуток, обурення чи праведний гнів? Насправді це чудово, коли автор створює героя, який здатний викликати такі глибокі емоції у читача – коли ти навіть не можеш їх описати… Книга поєднує собі елементи драми, мелодрами, так званого «сільського трилера» – і цей «мікс» стає вибуховим коктейлем. Фінал є швидше логічним, зважаючи на розвиток подій, тож його не можна назвати несподіваним. Все. Кінець. Нарешті в чиїйсь душі оселиться спокій…