Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу "Кіт Матіфас та інші : Тематична антологія віршів ХІХ – ХХ ст."
25.01.2009

Максим Звичайний

Що наплакали коти?



Кіт Матіфас та інші : Тематична антологія віршів ХІХ–ХХ ст. / упоряд. М. М. Хмелюк. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2008. – 100 с. ; іл.


Книжка – вона як кіт у мішку: часто точно не знаєш, що купиш. Особливо, якщо йдеться про поезію. Але коли котів у мішку багато, то з них можна вибрати собі якогось до душі...
Про що написана переважна більшість віршів? До якої вічної теми найчастіше звертались поети усіх часів? Не треба бути фахівцем, щоб відповісти: це тема кохання. Тема кохання впевнено тримає першість у поезії, та й не тільки, і це, безумовно, заслужено. Кохання для вправного поета – безпрограшний варіант, ніхто не дорікне йому, мовляв, це вже неактуально, нецікаво тощо. На те вона й вічна тема, що актуальна завжди. Але у поетів та видавців час від часу виникає спокуса порушити цю монопольну ідилію кохання в поезії. Цікаве луцьке видавництво «Твердиня» нещодавно випустило у світ антологію поезії, об'єднаної темою не менш актуальною і не менш вічною... Добірка віршів різних авторів під назвою «Кіт Матіфас та інші» повністю присвячена... котам!
У цій невеличкій (ніби кіт наплакав) тематичній антології XIX – XXI століття присутні вірші українських поетів, починаючи від Тараса Шевченка, Миколи Костомарова, Івана Франка аж до найсучасніших – так званих двотисячників. Судячи з усього, ці вірші – якась частина текстового матеріалу, зібраного для написання наукової роботи упорядника антології – кандидата філологічних наук Майї Хмелюк: зважаючи на науковий «нудний» стиль передмови цієї книжки, імовірно, вона є витягом з дисертації. Але загальної картини це не псує: навпаки, дуже цікаво ознайомитись із серйозним науковим текстом, написаним на таку, здавалося б, дитячу тему.
А тема котів переважно і справді дитяча: велика частина віршів у антології – дитячі вірші дорослих поетів. Це, звісно, не означає, що ці поезії чимось гірші, варто лише згадати відоме твердження про те, що для дітей треба писати так само гарно, як і для дорослих, тільки набагато краще. Крім того, треба писати обережно: аби не надто зачепити, не спотворити фольклорний архетип кота-воркота...
«Дорослу» частину антології упорядник називає сюрреалістичною поезією, «де функціонує думка без контролю розуму». Та незважаючи на такі «дорослі» матерії, як сюрреалізм, коли мова йде про котів, навіть у вірші «тільки для дорослих» вкраплюються дитячі сюжети, вважає Майя Хмелюк.
Мабуть, повністю позбавлений дитячості вірш Юрія Стадниченка «Всього лише кіт», присвячений пам'яті кота Марка, в якому поет сумує за померлим котом не так, як за котом, а як за своїм другом, і ще й дорікає колегам поетам за те, що вони говорять про смерть його кота: «Хіба це для суму причина?» Наявність кота у вірші олюднює самого поета, хоч кіт і не людина: «Коли з'являється образ кота – зникає авторський нарцисизм, ліричний суб'єкт випромінює повноту світосприймання», – вважає упорядник антології.
А от чи буде вдалим поєднання вічної теми кохання і вічної теми котів? Відповідь упевнена: вибухова суміш найпотужнішої поетичної теми та одного з найстійкіших фольклорних архетипів народжує, мабуть, найбільш емоційні рядки:
Та щось є в ній – як відгук тайних струн,
Якась глибока і сумна відміна.
...Відлюдний кіт, похнюпа і дряпун,
До неї сам приходить на коліна.
(Ігор Качуровський)


http://sumno.com/literature-review/scho-naplakaly-koty/

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (12.06.2012)
Переглядів: 451 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]