Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу оповідань і публіцистики Светослава Нахума «Втеча з Криму»

28.10.2020

Артур Закордонець (м. Хмельницький)


Бій в оточенні

Нахум Светослав. Втеча з Криму : оповідання, статті / Светослав Нахум ; пер. з болг. Анни Багряної. Луцьк : ПВД «Твердиня», 2020. 116 с.
 

Крим – це наша втрата, наш біль, наші гнів і сором. Так, сором, бо зрада багато років метастазами обплітала благодатний півострів, а злочинна сліпота, апатія, небажання взяти на себе відповідальність залишили її дії без опору, без кари. Так почалася війна, яка досі триває.
Стиль оповідання «Втеча з Криму» дуже схожий на документальний виклад розповідей, які досі лунають з уст біженців і переселенців. Для сторонніх слухачів ці розповіді здаються перебільшенням, гіпертрофованим продуктом пережитого страху та відчаю. Слухачі співчутливо кивають, навіть плачуть, але насправді людський розум блокує осягнення почутого, зберігаючи свідомість від потрясінь. Бо інакше ламається картина звичного світу, в ньому стає забагато зла та підлості, пекуче відчувається беззахисність людини перед бездушним механізмом агресії, яку уособлюють постаті, котрі насолоджуються безкарністю. Вони не є індивідуальностями, лише уособленням пітьми. Вони виконують накази так, як велить їм пітьма, що замінила душу.
І наділений темною владою пізнає пекельну насолоду безкарно ламати чиїсь душі та долі. Письменник закликає: «Розплющте  очі, і я покажу вам, як усе було насправді».
Оповідання «Втеча з Криму», яке дало назву збірці – перше в ній, але не єдине. І, читаючи наступні, ловиш себе на думці, що автор – рафінований естет, якого вразила розповідь української біженки, і він просто виклав на папері її белетризований варіант. Що перше оповідання – не життєва позиція автора, а культурний шок людини, якій розповіли, що бруківкою не лише зручно ходити, а й жбурлятися. Бо далі в оповідях – Моцарт і Ван Гог, актори, викладач естетики... Герої, осяяні трепетною і беззахисною красою творчості, які живуть у світі, зітканому з музики, натхненних слів і фарб. І світ цей хиткий, наче полум’я свічок у храмі, коли хтось рвучко відчиняє знадвору обидві половинки дверей.
Але далі в збірці йдуть статті, які написав боєць. Не солдат, який воює, виконуючи накази, а людина, яка зробила зі слова зброю проти пітьми, що насувається. Светослав Нахум чудово знає ворога, бачить його тактику та стратегію, наслідки ворожих дій для його країни та усього світу. Але й ворог його теж знає. Письменник б’ється практично в оточенні. У ворога є безліч підлих способів завдавати дошкульні удари. У Светослава лише одна зброя – правдиве слово, і користується він нею відважно та вміло, відкидаючи слизькі компроміси.
Насправді, поглиблене естетичне сприйняття світу дозволяє чіткіше бачити путінізм, як хворобливе, бридке явище, як пляму прокази на тілі Землі, як чорну вирву в духовній аурі людства.  Витонченість гостріше сприймає потворність. Як біль, як рану, як злочин проти краси світу. Светослав Нахум – письменник, філософ, естет, і всі ці іпостасі є не протилежністю для бійця, а складовими його зброї.

 

// http://maydan.drohobych.net/?p=92109&fbclid=IwAR0mIw5gnzDJLRNp5RXakcbb-7skcvLCgStra5vlwLI3xM1DTt08p2ccC0w
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (29.10.2020)
Переглядів: 87 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]