04.01.2008

Тетяна Дігай

ХРОНІКА ЧАСУ ЗА ВЕРСІЄЮ ЄВГЕНА БАРАНА

Баран Євген. Наодинці з літературою... : щоденникові нотатки, есеї / Є. М. Баран. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2007. – 172 с.

З недавніх пір я починаю читати літературні часописи з розділу критики,  а в цьому розділі прочитую все, що підписано іменем Євгена Барана.

Знайомство наше було традиційним. Дозволю собі навести окремі частинки мого листа до пана Євгена, датованого груднем 2006 року: «…мені давно праглося написати Вам листа і подякувати за чудові книги, які я отримала під час Ваших відвідин Тернополя. Але я боялася бути нав’язливою. А вчора прочитала в «Літературній Україні» Ваші щемливі рядки про Леоніда Куценка (царство йому небесне!) і наважилася. Ваші книги мені вельми сподобалися. Я й раніше читала Ваші публікації і завжди відмічала, що Ваші критичні опуси, частково – щоденники, частково – висновки, частково – розмірковування, частково – оповідь, частково – висновки, такий собі «коктейль» з різноманітних незавершеностей, принципова позажанровість,  в результаті Ви створюєте яскравий образ автора, про якого пишете. А вдячний читач робить для себе художнє відкриття, яке в ідеалі дарує йому естетичне потрясіння. Це я вже від себе додаю, від своїх імпресій. Мій лист не має ніякої іншої мети, окрім того, що в нім написано. Добре слово повинно прозвучати вчасно. Наскільки я пам’ятаю, Ви також так думаєте. Бажаю Вам успіхів, задоволення від своєї робітні, вдячних читачів».

Я була втішена прихильною відповіддю критика. Дотепер його книги «Читацький щоденник – 2005» і особливо «Навздогін дев’яностим» є моїми настільними книгами, які я постійно перечитую.

І от новий дарунок відомого літератора! Беру його до рук з давно знайомим ще зі студентських років майже священним трепетом, справедливо очікуючи художньої втіхи.

Канонічної критики не існує. На мою думку (думку читача з великим досвідом і певною мірою, вихованим смаком), так звана її об’єктивність – це, насамперед, імідж критика, помножений на його особистий смак, тобто, довіра до оцінки певного художнього явища вимірюється довірою до імені, яким та оцінка робиться. Статті критика Євгена Барана не є виключенням. І навіть враховуючи беззаперечний високий фаховий рівень публікацій, все одно не покидає відчуття їх наперед визначеної вибірковості й самочинного оцінювання.

Нова книга мене розчарувала. Захоплююча назва не зовсім відповідає реальному змістові. Особливо це впадає в око саме у щоденникових нотатках, де є всього потроху: необов’зкові подробиці буття самого автора і його найближчого оточення, поточна інформація про загальновідомі суспільнополітичні події, якісь закулісні малоцікаві деталі приватного спілкування, але, на жаль, дуже мало власне літератури.

Ці враження не стосуються розділу есеїв, що цікаво й інтелігентно складені, хоча багато порушених тем суто літературних питань теж торкаються побіжно, між іншим.