,

Васильченко В’ячеслав. Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня­», 2013. – 292 с.

Третій постріл. І знову влучний. В’ячеслав Васильченко знає, як вдало зіграти в літературну рулетку.

Не так давно поціновувачі детективного жанру не знали ані про Богдана Лисицю, ані про його літературного батька. А сьогодні В’ячеслав Васильченко  впевнено ввійшов у ряди українських авторів детективних романів.

Перша книга-постріл В’ячеслава Васильченка «Гаудеамус» в исполнении смерти, или Vivant, professores» стала своєрідним знайомством автора й читача. Тоді українські детективомани  дізналися про Богдана Лисицю та його розслідування.

Друга – «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» – вже могла похизуватися справжнім успіхом. Адже була не тільки очікувана новоспеченими лисицелюбами, а й взяла «коронаційну» медаль. На XX Літературному форумі у Львові «Дворушники…» отримали «п’ятірку» в рейтингу найпопулярніших книжок від ПВД  «Твердиня».

 І ось третя куля – «Притулок для прудкого біса». Знову не менш очікувана. Та знову з відзнакою.

«Кожен крок відлунює в пам’яті Всесвіту…» – цими словами  автор зустрічає свого читача у «Притулку для прудкого біса». Й ти мимоволі асоціюєш нову книгу з «Дворушниками…». Де  перемагають, всупереч чи на підтвердження законам Всесвіту, Добро та Справедливість. Однак ліризм, властивий «Дворушникам…», не притаманний новому романові. Річ у тому, що новий детектив – книга «з характером». У ній більше динаміки, більше драйву, більше перцю, зрештою.

«Цього разу професор разом з «однокашником» з юрфаку, полковником міліції Євгеном Кодаковським бере участь у розслідуванні заплутаної справи про кросворд-погрозу, що надійшов на адресу великого столичного бізнесмена Андрія Никонова. У порожні клітинки цього «кросворда смерті» таємничий автор пропонує вписувати прізвища людей з оточення Никонова. Опис їхніх злодіянь зашифрований у віршах. Після одержання кожної такої погрози, незважаючи на зусилля правоохоронців, обов’язково зникала відповідна людина. З кожним нерозгаданим прізвищем довкола Никонова звужується коло безпечного простору. Стає зрозуміло, що одного разу у вірші прийде заховане й прізвище бізнесмена...»

В основі роману, лежить історія звичайних людей, які колись підписали угоду з дияволом. Вони отримали всі життєві блага: найкращі машини, найдорожчі наїдки, найвишуканіших жінок. Однак, як виявляється, обміняти совість на успіх – не безкоштовно. За все доводиться платити. Так влаштований світ. І неважливо: хто прийде збирати данину – Естет чи хтось інший, прізвище злодія рано чи пізно з’явиться у кросворді.

Роман побудований логічно та правильно. Історії кожного героя цієї книжки – не клубок детективних подій, це радше плетіння, адже все тут взаємозалежне. У цьому детективі автор приділяє значну увагу деталям. «Притулок для прудкого біса» – книга, що не читається «по діагоналі». Це не чергова «літературна інтрижка» на одну поїздку в метро.

Нова історія від Васильченка – це своєрідна гра вбивці з жертвою, детектива зі злочинцем, читача з книгою. Адже мимоволі ти стаєш учасником розслідування: читаєш кенотафії, вписуєш прізвища героїв роману в клітинки «кросворда смерті», підозрюєш Никонових знайомих.

Але як би читач не намагався відгадати кросворд, як би не хотів розв’язати клубок таємничих убивств раніше за Богдана,  усе – марно. Передбачити фінал неможливо. І відповідь на запитання: «Хто вбивця?», що так уміло лоскоче цікавість читача, з’являється, як і належить «detective story», на останніх сторінках.

«Притулок для прудкого біса» тримає в напрузі від першої сторінки. Кожна наступна кенотафія, кожне наступне прізвище у «кросворді смерті» для  допитливого читача, ніби дотик медіатором до гітарної струни. 

У цій книзі, як і в двох попередніх, головною дійовою особою залишається Всесвіт. Саме його законам підкорюються усілякі никонови-довгані. І розплата рано чи пізно настане. «Богові – Боже, а кесарю – теж своє».