Детектив – це міська казка

 29 жовтня на запрошення к. філол. н., доц. кафедри сучасної української мови Олесі Сидоренко в Інститут філології завітав сучасний український письменник В’ячеслав Васильченко. Автор трьох детективів розмірковував зі студентами-україністами про поняття книги та письменника у сучасному житті.

 Зустріч з паном В’ячеславом розпочалася з цитування Григорія Сковороди, чиїх філософських принципів він намагається дотримуватися: «Якщо воно твоє, то сам Бог прокладає тобі дорогу. На моєму життєвому шляху було всяке. Але все повертало до писання. Ось чим я зараз і займаюся. Я добре вимріяв, аби все здійснилося, чого і вам бажаю».

 Поняття «письменник» у розумінні В’ячеслава Васильченка

 Розмірковуючи над висловом «Поетами народжуються, а ораторами стають», В’ячеслав Васильченко уточнив його: «Поетами, як і ораторами, потрібно стати. Адже література – це ремесло,явище навіть дещо складніше за ремесло. Щоб стати письменником, треба вчитися. Хто такий письменник? Це той, хто написав книгу. Щоб бути ним, потрібно професійно цим займатися. Під словом «професійно» я маю на увазі віддавати левову частку свого життя цьому ремеслу». Автор детективів поділився зі студентами рецептом, як стати письменником: «Він дуже простий – знати мову, аби вміти поєднувати і граматику, і поетику. Пишіть для розумних людей, а не для дурнів».

 Книга – це…

 Для кожної людини поняття книги означає різне: для одних – джерело знань, для інших – макулатура, а для пана В’ячеслава – це продукт споживання, який має йти до свого споживача: «Книга, як і будь-який продукт споживання, має приносити задоволення. Тому оцінювати твір потрібно не за жанром, а за талантом. Наприклад, мої детективи мають один настрій – хаос, коли звичайний світ руйнується, а потім приходить щастя. Вбивство у моїх творах є лише рушієм сюжету, тому оцінювати книгу лише за жанром не є доцільним. Оцінка моїх детективів не важлива. Якщо у них буде хоча б один читач – я, то в будь-якому разі їх писатиму».

В’ячеслав Васильченко, розповідаючи про процес створення книги, сказав: «Книга з’являється з того, що ти сидиш. Ти пишеш, щось дописуєш на ходу (бо для душі часу завжди не вистачає), зводиш все докупи. От і вийшло. Натхнення не є важливим для її створення. Адже чемпіонами стають не на рингу, їх лише там визнають. Чемпіонами стають на тренуванні. Тому я працюю, незважаючи на натхнення».

 «Детектив – це міська казка»

 «Все, що я пишу, я вигадав. Оскільки для мене детектив – це міська казка. Наприклад, у своєму романі «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки»я посписував героїв з викладачів і студентів Київського університету імені Тараса Шевченка. Всі вони – вигадка, але мені подобається ваш Інститут філології, тому я дозволив собі, щоб головний герой Богдан Лисиця перебував у вашому середовищі. До того ж мене багато що пов’язує з Інститутом – кафедра сучасної української мови, на якій я захищався; колеги-викладачі, з якими я товаришую; донька, яка навчається у вас, і син, який я хочу, щоб вчився тут також», – висловився В’ячеслав Васильченко і перейшов до питання «Що таке художній твір?». «Художній твір – це історія, і ти розповідаєш цю історію. Ось і я у книзі «Дворушники, або Євангеліє від вовкулак» розповідаю пропрофесора-філолога Київського університету».

 Насамкінець В’ячеслав Васильченко підписав книги студентам та побажав «прагнути неможливого, аби одержати максимум».

Олександра Касьянова,