Усі роки незалежності влада в Україні системно і цілеспрямовано знищувала все, що працює на розвиток національної самосвідомості, культури, інтелекту народу, все, що зняло б величезну частину тієї страшної соціально-психологічної напруги, яка нині існує в суспільстві, а, скоріше за все, і не дозволило б дійти до такого стану. Сьогодні я більш ніж переконаний, що це була абсолютно чітка стратегія, спрямована на забезпечення максимально швидкої соціальної, політичної і культурної деградації населення, перетворення народу на середовище, яким дуже легко маніпулювати, а окремих людей – на легко керованих ляльок, для яких десять гривень, кіло греки чи будь-яка інша матеріальна подачка важить більше, ніж незрозуміле майбутнє чи людське життя.

 Я двадцять років волав на всю Україну про необхідність збереження української книги і читання, створення умов, за яких розумна і чесна книга могла б повернутись у кожну українську домівку та мати змогу виконати свою головну споконвічну святу місію – творити духовну, мислячу, моральну людину. Людину, яка чітко орієнтується у соціумі, вміє аналізувати суспільні та політичні процеси, несприйнятлива до політичного маніпулювання нею, таку, що робить незалежні висновки про все те, що відбувається навколо неї, і свідомо вибудовує власну долю і долю своєї країни. Однак владою було зроблено все, щоб ця функція книги була викреслена з українського суспільства і соціальної свідомості. Ще наприкінці 1990-х, виступаючи на слуханнях у Верховній Раді, як президент Асоціації видавців, я сказав, що книга страшно помститься Україні за неповагу до неї, однак не тільки не був почутий, а навіть осміяний за таку «дурницю». І сьогодні мені не легше від тодішньої моєї правоти й підтвердження її нинішніми подіями в Україні та навколо неї.

 Двадцять років в Україні нищились інфраструктура національної видавничої справи, книжковий ринок України. Руйнувалася системна книжкова торгівля, відсувалися на маргінеси державної політики питання читання та самоосвіти, знищувалися цілі жанрові ніші національної книги, такі як науково-популярна та соціально-політична література, наукова та академічна книга, видання для підлітків та книги для юнацтва, підручники для вищої та професійної школи, культурологічна і духовна книга – тобто все, що працює на формування світоглядної позиції людей, їхнього внутрішнього світу, на створення соціальної, моральної, інтелектуальної, патріотичної платформи для осмисленого, а не напівтваринного буття. Якщо ж додати до цього ще й той факт, що всі роки системно згорталося, а іноді на кілька років поспіль взагалі припинялося фінансування бібліотек на поповнення фондів вітчизняною книгою, перетворюючи їх на сховища для зберігання того, що вже віджило й ні за яких умов не могло допомогти нам будувати нову країну з новим баченням її стратегічного поступу і його формуванням, стає зрозумілим, що все те, що відбувається сьогодні, просто не могло не відбутися! Нищення вітчизняної книги відбувалося на фоні абсолютно нічим не обмеженої експансії «братньої російської книги» на вітчизняних теренах. Тематичне наповнення цього книжкового імпортного потоку в основному обмежувалося попсовим чтивом та літературою, переповненою великодержавницькою російською ідеологією. Доходило до дикості! В окремі роки частка української книги на власному ринку сягала лише 5–7%, навіть у «найкращі часи» вона не перевищувала 20 % ринку... Основний ареал цієї російської «книжкової окупації» сьогодні позначено масовими акціями наших співгромадян з триколорами в руках, які страшенно прагнуть об'єднання з Росією, – тобто схід і південь України. В окремі часи в цих регіонах на полицях книгарень і розкладках взагалі було неможливо знайти українську книгу.

 Усі застереження громадськості, її заклики до усвідомлення абсурдності подібної ситуації демонстративно ігнорувалися владою. Результати такої політики влади по відношенню до національної книги й «варягів» сьогодні не очевидні хіба що для сліпого. Єдине, що дозволяло українській книзі ще якось існувати, – це податкові пільги, які, всупереч страшенному спротиву фінансово-економічному блоку міністерств, громадськості вдалося «видавити» з влади, хоча вона щорічно не полишала спроб ліквідувати ці пільги. Саме пільги дозволили підтримувати останні роки хоча б жебрацький обсяг щорічного виробництва загальнодоступної ринкової вітчизняної книги у 32-33 млн. примірників. Це на 45,5 млн. населення України, або 0,7 книги на рік на одну людину, не враховуючи підручники для загальноосвітньої школи! Це притому, що у світі межа виробництва у 2,5 книги в рік на одного мешканця держави вважається нижнім порогом, після якого починається незворотна моральна, культурна, інтелектуальна деградація населення країни, і нація поступово перетворюється на скопище напівдебілів. Україна перебуває нижче за цей «деградаційний поріг» вже 20 років!!!

 Ви можете уявити, скільки нашою країною втрачено в її людському, кадровому потенціалі за ці роки?! Коло особистостей, спроможних адекватно сприймати сучасний світ, в Україні швидко звужується, однак жодних рухів, щоб спинити цей процес, з боку влади за весь час незалежності зроблено не було. Більше того, всі намагання громадськості спонукати владу до розроблення стратегії розвитку книговидання і читання в Україні «рубалися на корні» як недоцільні і навіть шкідливі... Мабуть, розуміння того, що минула влада веде народ України у таку страшну прірву, з якої не виведуть жодні кредити і реформи, стали спонукальним мотивом до підтримки видавничим співтовариством Революційного Майдану, а також сподівання, що нові люди у владі зрозуміють цю жахливу ситуацію і зроблять все, щоб зупинити деградацію нації й повернути книгу в суспільство. Однак першим кроком, який зробив «новий-старий» Кабмін у цьому напрямку, стала пропозиція... ліквідувати податкові пільги для книговидання, що в нинішніх умовах рівнозначно його фактичному знищенню!!! У мене від жаху щодо «економії» на розумі, культурі, майбутньому нації стає дибки волосся!

 Панове «народна влада»! Якщо ви зараз знищите українську книгу, то хто, коли все «устаканиться», буде відроджувати економіку і розбудовувати сучасну цивілізовано неперевершену в технічно-технологічному, науковому, гуманітарному вимірі Україну? Де ви візьмете той досконалий людський культурний, моральний, інтелектуальний потенціал, який спроможний буде виконати ті гігантські за обсягами інтелекту й волі завдання, щоб досягти поставленої мети? Невже це будуть «тітушки»?! Ви не усвідомлюєте того, що творите! Зупиніться у своєму гуманітарному вандалізмові проти власного народу!!! Зупиніться, поки ми не вийшли зупинити вас так, як зупинили ваших «папєрєдніків»...

 Колеги журналісти! Навіть за нинішніх умов дуже прошу не залишити мій пост поза увагою!

 А друзів прошу зробити перепост!