18.07.2015

Жанна Куява

Передбачила чи напророчила? Що я зробила?

Днями зателефонувала добра знайома, розповіла новину: наш спільний знайомий «оформив інвалідність», тобто пішов із роботи, бо має великі проблеми зі здоров’ям. Одне слово, хлопець, який став прообразом персонажа Івана з мого «сумного» й «трагічного» роману «Нічниця», прикутий до ліжка коханий головної героїні, у реальному житті став інвалідом. Минуло два роки після виходу книжки.

Спершу я просто здивувалася, а потім задумалася…

Що я зробила – передбачила чи напророчила інвалідність людини, з якої творила літературного персонажа своєї книжки?

Коли писала роман, не думала про це. Просто писала історію «маніакальної», як зазначила авторка післямови Світлана Поваляєва, закоханості, «запопадливої пристрасті», фатальних почуттів. Хотілося здивувати читача несподіваною розв’язкою цих стосунків, застерегти закоханих юних, і скільки чую відгуків, це мені справді вдалося.

А ще я писала про те, що, зізнаюся, і сама почувала у юності. У тому віці ми дійсно часто думаємо, що «світ лише у вікні», що перше кохання – то вже навічно. Я розв’язала руки своїй героїні і дозволила їй вчинити те, чого сама, як і переважна більшість із нас, хай і неймовірно закоханих, не дозволила б собі зробити нізащо у світі. Та Іванна зробила. За що й поплатилася…

Але нічого з написаного я не хотіла, щоб збулося.

Чесно.

Схожа історія вже була в моїй творчості. У романі «Із медом полин», у самому кінці, як автор, я прогнозую майбутнє своїх героїнь, пишу, що, імовірно, станеться з кожною із чотирьох подруг-однокашниць через п’ятнадцять років. У рукописі одна з героїнь, Маргарита, яка мала двох дочок, народжує сина.

Проте, готуючи роман до друку, я дізналася, що жінка, яка була прототипом цього персонажу, дійсно народила сина. Я навіть подумати про це не могла! Ніколи й не припустила б, що вона зважиться на третю дитинку і стане мамою якраз хлопчика, як Маргарита з мого художнього твору…

Тоді я хутко знайшлася і встигла прибрати цей факт із роману, адже знайомі могли б звинуватити мене у списуванні долі цієї жінки, моєї колишньої односельчанки. Хоча, певна річ, що цей образ, як інші, збірний…

Уже тоді моєму здивуванню не було меж…

Але коли сказали про інвалідність «Івася»…

«Вірші, як відомо, збуваються; пісні теж», – читаю допіру інтерв’ю з Костем Москальцем. І вірю йому. І кажу собі подумки: написане тобою теж може збутися, тож… дорогенька… роби висновки.

Отаке.

// https://zhannakuiava.wordpress.com/2015/07/18/%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%B5%D0%B4%D0%B1%D0%B0%D1%87%D0%B8%D0%BB%D0%B0-%D1%87%D0%B8-%D0%BD%D0%B0%D0%BF%D1%80%D0%BE%D1%80%D0%BE%D1%87%D0%B8%D0%BB%D0%B0-%D1%89%D0%BE-%D1%8F-%D0%B7%D1%80%D0%BE%D0%B1%D0%B8/