Автор книги зачитував уривки та розповідав безпосередньо про деякі технічні та редакційні нюанси, які виникали під час написання повісті. «Траплялися навіть містичні моменти...», – розповідає пан Микола.

Презентацію книги вели обидва письменники, що народилися під одним числом – «14». Вони є не просто колегами, але й друзями, тому цікаво було запитати, як їм твориться, що вони планують, а найголовніше – який вплив мають один на одного, бо Петро Коробчук є «особистим» редактором Миколи Мартинюка. Отож, два інтерв’ю – два різних погляди:

– Пане Миколо, на презентацію своєї книги Ви приїхали не самі, а разом зі своїм другом та редактором Петром Коробчуком. Чи впливає пан Петро на вашу літературну діяльність?

– Для мене Петро дуже цікавий чоловік у літературі, і я по ньому звіряю свою творчу майстерність, бо у нього дуже гарний творчий смак, як людина і редактор він є прямим та відвертим. Не буде захвалювати, а скаже як є, бо оцінка його об’єктивна, навіть попри дружні взаємини. Критика дозволяє рости у творчості.

– Розкажіть трішки про книгу «Під мурами твердині».

– Я пишу про те, що мені подобається, що ближче до душі. Для того, щоб написати такий текст я довго працював над літописами та іншими історичними джерелами, а це неабияка праця, бо потрібно продумувати кожен рядок. Ця книга розповідає про князя Данила. Книга є важкою для прочитання, тобто не для лінивих читачів, але все ж вона цікава.

– Ви презентували свою нову повість у стінах академії, а де ще плануєте розповісти про книгу?

– Презентації відбулися у Львові та Луцьку. Якщо буде запрошення, то можна презентувати і в Рівному.

– Що значить для Вас письменницька діяльність?

– Мені цікаво витрачати свій вільний час, попри видавничу справу, саме на письменницьку діяльність. Вірші і проза – це не те, чим я заробляю на життя, але від цього я отримую задоволення.

– Які враження після презентації?

– В академії я вже втретє, бо тут мої друзі, яких я радий бачити. Мені подобається академічна атмосфера, бо це місце є намолене, і тут я почуваю себе затишно, тому враження тільки хороші.

– Дякуємо за чудову презентацію та чекаємо з новими книгами.

– Пане Петре, відомо, що Ви є хорошим другом пана Миколи, чи впливає Ваша дружба на певні редакційні зауваження, чи це є суто технічними моментами, які ніяк не відображаються на вашій дружній співпраці?

– Не можу сказати, що я навчаю Миколу певної літературної майстерності, адже він філолог, багато читає, у нього навіть є бібліотека, він заздрить моїй, а я його, бо його я вже бачив, а мою він ще не бачив. Насамперед ми читачі, бо письменник має читати і дуже багато. Із Миколою ми співпрацюємо дуже давно, я його редактор, а він, відповідно, мій. Редагування відбувається на довірі. Я би не сказав, що у його текстах я знаходжу багато огріхів, бо він це все робить професійно, на високому рівні. Звісно, мій віршарський літературний досвід є більшим, бо писати я почав дуже давно. Пишу я багато, але видаватися став недавно. Працюю ще й у сфері критики та перекладацької діяльності.

– Чи вважаєте Ви себе літературним наставником пана Миколи?

– Я для нього і друг і редактор одночасно, бо він поважає мою думку, а я його. Дуже добре, коли літератори між собою дружать, бо в результаті народжується щось хороше.

– Відомо, що Ви готуєте нову книгу у світ. Поділіться деталями.

– Так, готую. Збірка буде називатися «Сонети для світу», один вірш з якої я вже презентував сьогодні на зустрічі.

– Чи плануєте з презентацією такого формату відвідати інші міста, наприклад, Рівне?

– Я не проти відвідати Рівне, якщо запросять. Ми готували цю книгу до Львівського форуму, тому, звісно, що Острогом і Львовом презентація не закінчиться.

– Які враження від Острозької академії, адже Ви тут вдруге.

– Так, в Острозі я був дуже давно. Звичайно враження хороші, шкода, що було мало запитань від студентів і часу для обговорення теж обмаль. Книг привезли багато, а встигли мало. Хочу приїхати ще, але вже з молодшим Коробчуком, щоб разом презентувати свою творчість.

– Дякую за розмову. Бажаємо творчого натхнення.

 Світлана Марчук