Головна » Статті » Новини з новин » Новини з новин

Як оцінюють одеську виставку її безпосередні учасники?

28.05.2011

Володимир Кудлач

Прогнозні горизонти,

або Чому одесити за українськими книжками їздять до Києва та Львова



// www.odnb.odessa.ua/download/pafiledb.php?action=download...

Як оцінюють одеську виставку її безпосередні учасники? Мій співрозмовник — директор видавництва «Твердиня», відомий волинський публіцист і літературний критик Микола Мартинюк — розповів: «Форум дуже цікавий і в добрий час зорганізований. Єдине, що у сенсі маркетингу нам не вдається на ньому бути нормально представленими. За чотири роки участі у цій виставці ми жодним чином себе не окупили. Нам обіцяли, що участь у виїзних виставках у райони Одещини гарантуватиме придбання нашої книжкової продукції. Причому вартість книг з того невеликого числа літератури, яку ми беремо з собою, коливається від 5 до 100 гривень. Я неодноразово відзначав, що дуже цікаво зорганізовані заходи в районі, нас гостинно приймають, з нами спілкуються, проводяться концерти, але, на мою думку, дехто з одеських керівників бачить нас як таку собі «масовку». Наприклад, минулого року зі сцени озву­чувалася цифра 15 тисяч гривень, цього — на п’ять тисяч менше як сума, що виділяється на закупівлю книг для району в учасників виїзної виставки. Але ті кошти, я так розумію, перекладаються з кишені в кишеню (для облкниготоргу. — В.К.). За такої ситуації наша подальша участь у цьому заході стає досить проблематичною. Хоча ми готуємо нові цікаві видавничі проекти, які хотілось би представити на цьому форумі».

На продовження розмови Микола Мартинюк відзначив, що намагання популяризувати продукцію вітчизняного книговидання сприймається не завжди однозначно. Так, 2008 року, перебуваючи у Котовську, один місцевий житель досить непривітно зустрів книжкових місіонерів: «Чого ви взагалі сюди приїхали зі своєю книгою, ми ведемо натуральне господарство, і книга нас цікавить менше за все». Дивно те, що ці слова прозвучали з вуст журналіста. Однак директор «Твердині» переконаний, що виїзні виставки на маргінеси — це дуже схвальна ініціатива, а такі заяви, швидше за все, пояснюються не найкращою економічною ситуацією в окремих районах. «За шість років проведення виставки-ярмарку «Книги Великої Волині», — зізнався луцький підприємець, — нам поки що не вдається впровадити таку ж форму популяризації книги, як це зробили одесити. Її нема, наскільки мені відомо, ніде в України. Щодо книговидавничого процесу загалом, то тут я беззаперечний оптиміст. У нас є хороша поліграфічна база. Але найбільша проблема — це книгорозповсюдження, навіть не так останнє, як проблема інформаційного голоду, проблема контактів між різними куточками України. Бо коли громадяни різних земель нашої держави менше між собою контактують, тоді легше ними маніпулювати», — сказав на завершення Микола Мартинюк. Гадаю, травневі події у Львові лише підтверджують цю думку.

Подібні висловлювання, які, однак, не претендують на широке узагальнення, контрастують з похмурими прогнозами одного з чільних учасників і співорганізаторів «Української книги на Одещині» — президента Української асоціації видавців та книгорозповсюджувачів Олександра Афоніна. Під час «круглого столу» «Книжкові реалії сучасної України» керівник неурядової організації висло­вився досить скептично: «Свою минулорічну публікацію «Прогнозні горизонти українського видання» сьогодні я б перефразував на «Прогнозні горизонти української держави». Як людина, схильна до екстраполяцій, свої прогнози і висновки промовець проілюстрував статистичними даними. Олександр Афонін є прибічником тісного співробітництва державних інституцій усіх рівнів з книговидавничими підприємствами та громадськими структурами і настійно наголошує на необхідності системного розвитку книговидавничої галузі, яка, як стратегічна, повинна бути пріоритетною для держави. Цього, на жаль, не сталося впродовж двадцяти років незалежності.

В умовах фіскальної політики загострюються певні протиріччя між суб’єктами виробництва і владою, посилюється конкуренція: держава — суспільство, податківці — підприємці, підприємці — споживачі, видавці — автори і т.д. Як ілюстрація цих слів —  виступ на засіданні «круглого столу» одеського підприємця, голови відділення Фонду Івана та Юрія Лип Галини Дольник. «У мене таке враження, що ситуація з книгорозповсюдженням повернулася на дванадцять років тому. Єдина в Одесі українська книгарня так і не вийшла з підземелля. Орендна плата увесь час підвищується, а книжки оподатковуються під загальну систему. З липня буде введено систему штрафів, вступить у силу новий Податковий кодекс. Було б доцільно організувати семінар за участю бібліотекарів, підприємців і податківців, щоб прояснити ситуацію».

Про складність стосунків з деякими видавництвами говорив інший учасник «круглого столу» письменник Володимир Лис (Луцьк). Є видавництва, які приховують реальні  тиражі і недобросовісно розплачуються з авторами. Шкода, що такі підприємства не названі, бо від їх діяльності може постраждати ще не одна довірлива особа.

За чотири останні роки моєї настійної журналістської уваги до одеського форуму переконуюсь, що тривожна тональність заяв і звернень її учасників щодо стану українського книговидання зберігається. Складається враження, що апелювати нема до кого, бо влада робить «глухе вухо». Цими думками я по­ділився з паном Афоніним, і його зізнання лише підтвердило моє враження. Олександр Васильович повідомив, що безуспішно намагався через радника Президента Дмитра Видріна отримати згоду на безпосередню зустріч з Ганною Герман, яка нині опікується гуманітарною сферою. Цікава деталь. На одному офі­ційному заході президент асоціації мав нагоду безпосередньо висловити це прохання пані Герман. У відповідь отримав пропозицію… взяти у помічника її візитку. Цей жест цілком був би зрозумілим, якби йшлося про приватні інтереси окремої особи. Нагадаю, що на початку цього року Олександр Афонін спільно з Книжковою палатою України розробив рекомендації з удосконалення українського книговидання, які містять шістнадцять пунктів порятунку галузі.

У багатонаціональній і славній своєю терпимістю Одесі (яку в системі імперських координат ХІХ століття полюбляють іменувати приємним словосполученням — «Південна Пальміра») впродовж останніх кількох років загальний психологічний клімат помітно погіршився. Активізувалися проросійські ультра. Дедалі частіше її мешканці стикаються з ксенофобськими випадами. Подібну атмосферу нагнітає частина ЗМІ, що потрапила у руки недобросовісних політиканів, які свідомо розпалюють мовно-національні пристрасті. Причому це не виражає думки більшості одеситів. У цій ситуації потрібно віддати належне організаторам виставки-форуму, які послідовно витримують взятий курс, насамперед її генеральному директору, заслуженому працівнику культури Ользі Ботушанській. В урочистий обстановці їй було вручено диплом про нагородження нагрудним знаком «Зірка «Патріот України». Складнощі в організаційному плані виникають і через недофінансування галузі. Очевидно, що без спонсорської допомоги виставку не вдалось би провести на належному рівні. Незмінно бібліотеку підтримують її давні друзі, зокрема Володимир Філіпчук, почесний громадянин Одеси, голова БФ «Медичний центр «Надія. Добро. Добробут».

Найпрестижні презентації під час виставки-форуму відбуваються в чудовому приміщенні — Музеї книги бібліотеки — атріумі зі скляним перекриттям, основу книжкової колекції якого складають фоліанти, подаровані свого часу меценатом графом Михайлом Толстим. Під цим склепін­ням витає дух старовини, відчувається причетність до великої циві­лізації. Фаворитами ХІІ Всеукраїнської ви­ставки-форуму стали директор Книжкової палати України і співорганізатор цієї виставки-форуму Микола Сенченко («Парламентаризм — велика брехня нашого часу»), одесит Володимир Стремядін (високополі­гра­фічне видання «Три прошарки часу, або Парадокс Еббінгауза») та згаданий волинський письменник, лауреат «Гранд Коронації» літературного конкурсу «Коронація слова» Володимир Лис (роман «Століття Якова», 2010). Останній мав також дуже цікаву і плідну зустріч зі студентами філологічного факультету ОНУ ім. І. І. Мечникова. А під час зустрічі в ОННБ ім. М. Горького серед присутніх було чимало студентів ПНПУ ім. К.Д. Ушинського. У ролі рецензента виступила доцент цього закладу Галина Авксентьєва. Про сам конкурс та умови участі у ньому вичерпно розповів його офіційний представник Альберт Фараон. Зазначу, що лауреати конкурсу «Коронація слова» вже втретє приїздять до Одеси. Раніше в рамках форуму відбулися презентації і творчі зустрічі з львівськими та київськими письменниками Галиною Вдовиченко, Андрієм Кокотюхою, Мілою Іванцовою та Наталкою Сняданко.

Серед одеських проектів, презентованих на цій виставці, заслуговує на увагу колективна праця одеських істориків «Чорноморська хвиля Української революції: провідники національного руху в Одесі у 1917 — 1920 рр.». Про це видання вже йшлося в одному з попередніх номерів «Чорноморки».

Виставка-форум також сприяє налагодженню спільних міжнародних проектів. Торік були представлені видання болгарською мовою, а цьогоріч — грецькою, що з огляду на історичні особливості Одеси є доволі актуальним. Голова Одеського відділення Грецького фонду культури Сафроніс Парадісопулос, вірний своїй місії поширення грецької культури, висловив надію, що в майбутньому книги грецьких авторів будуть перекладені українською та російською мовами.

Другого дня роботи виставки-форуму, коли тіснява і гамір у головному читальному залі помітно поменшали, мені вдалося поспілкуватися з окремими відвідувачами. Серед них переважала одеська інтелігенція старшого і середнього віку, деякі були з дітьми чи онуками. Це одеські науковці, викладачі вишів і гімназій, мистці та колекціонери. Одесити дуже відкриті, тут, у бібліотеці, вони почуваються комфортно, на своїй культурній території. Інколи спрямування розмови набувало досить несподіваного ракурсу. Запитання такі: яка саме література вас найбільше цікавить? чи задовольняє виставка ваші запити? чи існує для вас як одесита мовна проблема? чи потрібен цей виставковий проект надалі?

Олена Антонюк, викладач ОНУ ім. І. І. Мечникова: «…Дещо знайшли, наприклад, «Військова техніка», «П’ятсот запитань про Україну», «Сучасний англо-український словник». Виставку в бібліотеці відвідую щорічно. Переважно шукаю ту літературу, яка відповідає моїм професійним зацікавленням, а також важлива для обох моїх онуків. Цього року молодший з них тут уперше. Він є учнем гімназії. Я ще не ознайомилася з усім, що представлено на виставці, але хотілося б знайти ще якісь науково-популярні видання, скажімо, «Сто розповідей про історію української мови» чи історію українського слова, «Популярну математику» і т.д. В Одесі найбільший вибір української літератури в українській книгарні на Троїцькій. А так купуємо українські видання в Києві або ж у Львові. Вважаю цю ситуацію ненормальною».
Олена, викладач, Одеський держуніверситет внутрішніх справ: «Мене як викладача латини цікавить саме те, що зможу використовувати в роботі. Наразі не натрапила на потрібний посібник. Щодо організації такої виставки у майбутньому, то навіть сама постановка питання викли­кає здивування. Однозначно — так».

Галина Кобзар-Слободанюк, Український театр ім. В. Василька, заслужена артистка України: «На подібних заходах буваю при першій-ліпшій нагоді. Часом інформація про виставку книги не доходить. Хотілось би купити книгу Марії Матіос, бо ходити до бібліотеки ніколи. Ось придбала книгу Олександра Довженка, а ще — поезії Олександра Олеся. Я його просто обожнюю. Звичайно, використовуватиму і в своїй педагогічній роботі як викладач режисерських курсів у театральному училищі. А також хочу просто почитати для себе, мову щоб не забувати, бо у нашому переважно російськомовному оточенні мова підтримується винятково з літератури. Часом у побуті підбираю потрібне слово, то син мені зауважує: «Мама, ты как-то определись…» Він також ви­значився — у нього три мови: я свідомо його віддала до російської школи. І тепер у нього досконала ро­сійська, від дідів — українська, а ще володіє англійською».
В.К.: «Перебуваючи в Одесі, київ­ський видавець Леонід Фількенштейн щодо мовної ситуації тут висловився таким чином: «Одесса русскоязычная… но украиночитающая».

Галина Кобзар-Слободанюк: «Ще за часів Союзу нам доводилося багато гастролювати і ніде не було того «мовного бар’єру». Звичайно, проблема надумана».

Любов Смірнова, магістр теоретичного богослов’я: «Мене цікавить, перш за все, література тематична, оскільки досліджую мало вивче­ні сторінки історії Одеси, зокрема район Слобідки-Романівки. Я крає­знавець за покликанням. В Одесі проживаю з семи років, і цілком несподівано потрапила на Слобідку. Це важко раціонально пояснити, але я  відчула в собі «голос пращурів». Знаєте, як у Єсеніна — ніколи не був на Сході і написав «Персидські мотиви». Тому що по батьківській лінії у мене українське коріння. Відтоді захопилася дослідженням цих тоді ще віддалених від Одеси поселень. Наприклад, Стара Слобідка заселялася козаками, а була ще Слобідка солдатська. До речі, коли кажуть, що козаки були головорізами, це обурлива неправда, бо я знаю своїх пращурів. Тут на виставці я вже другий день, дещо купила, так, несуттєве, бо бракує коштів.

Людмила, викладач: «Те, що я придбала, вже винесла. То була художня література російською й українською мовами. Взагалі, на подібній виставці я вперше. Сьогодні мене зацікавили політичні видання. Я російськомовна людина, для мене природніше спілкування росій­ською, і то лише здається, що вже вільно володію українською. У нас вивчення української мови ще перебуває в стадії розвитку. Її як державну ми просто зобов’язані знати».

Віктор Вербицький, бібліофіл: «До виставки книги готуюся заздалегідь, що дозволяє мені як книголюбу майже ні в чому собі не відмовляти. Так, у перший день роботи виставки я вже закупив літератури на 1800 гривень. Переважають видання з мистецтва, художня література, публіцистика. Наприклад, дуже продуктивний, цікавий проект газети «День» з точки зору збереження інформації, надрукованої в газеті, адже якась інформація не втрачає своєї актуальності ще тривалий час. Книжковий формат — це не лише якісний відбір, а й надійний спосіб збереження. У мене є всі видання серії «Бібліотека газети «День». Думаю, що цей проект знайде своє продовження. Це гарний приклад для наших обласних і міських видань. А загалом я передплачую близько сорока періодичних видань і вже подумую перейти на електронні носії: це й оцифрування наявної літератури, і пошук необхідного через Інтернет. Було б добре проводити не лише виставки книги, але й всеукраїнські ознайомчі виставки періодики. Скільки цікавих видань вже «канули в Лету»! Так, Фондом культури років дванадцять тому видавалася газета «Муза», а сьогодні вже важко знайти її повний комплект. Щодо форуму, то він має проводитися і надалі, адже в умовах Одеси це, до певної міри, допомагає українцям зберегти свою ідентичність. До речі, як людина, що працює в системі народної освіти, повинен сказати, що близько 90% одеських школярів уже добре володіють українською мовою. Про це свідчать результати тестування».

Тарас Максим’юк, краєзнавець: « Такий захід в Одесі дуже потрібний, бо тут української книги бракує. В окремих магазинах вона представлена фрагментарно. Саме на цій виставці переважно викладачі купують багато новинок, і не лише українською мовою. Це надзвичайно цікавий проект, і він саме на часі. Зрештою, це й свято. У цьому зв’язку доречно згадати виїзні виставки в райцентри. Розумієте, нас триста років робили росіянами, а тепер ще, можливо, три століття потрібно, щоб ми стали українцями.


Категорія: Новини з новин | Додав: Dyrektor (11.06.2012)
Переглядів: 960 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]