ПОДАРОВАНА ІЛЮЗІЯ

Вона забрала у видавця свою першу книжку. Писала її два роки. Почуття й розум були затуманеними. Все в ній пульсувало. Книжка вже стала фактом. Її телефон постійно дзвонив, але не хотіла ні з ким розмовляти. Два роки тому вона відвернулася від усіх своїх близьких, знайомих і друзів. Хотіла здійснити власну мрію. Написати і видати книжку, яка б стала бестселером. Все вклала в цю книжку. Виправдання вичерпалися. Вона – молода, розумна і завжди має свіжий погляд на все. Була джерелом елегантності, чарівності й дотепності. Усього досягала сама. Ніхто не стояв за її спиною і не тримав руку на її плечах – не було ніякої важливої особи, яка б її штовхала вперед. Прагнула до досконалості. Могла сама обирати, мала незалежність.

Як я вже згадала, книжку вона написала за два роки. У ній ішлося про одне кохання. Це був плід первинної реакції мозку. Одне сильне почуття, від якого підкошуються ноги. Чоловік у книзі був чуттєвим і розумним. Роль дівчини грала вона. Розповідала про своє велике кохання, про все, що з ними відбулося. Його батьки не дозволили йому одружитися, бо були софіянцями, професорами, і невістка-провінціалка не вписувалася в їхнє середовище. Народила дитину, не сказавши йому, що дитина – від нього. Зараз живе з дитиною сама і мріє стати відомою завдяки своїм творам, бо знає, що може це робити. Нічого не втратить, якщо не здобуде успіху. Бестселер!

Вклала у видання книжки всі свої заощадження. Взяла кредит, щоб мати повну суму. Замовила тисячу примірників. І ось книжка вже була готова, ще тепла, вона щойно її побачила. Несла в своїй сумочці кілька примірників. Мусить організувати презентацію в місцевій бібліотеці, а потім знайти книгарні, які її продаватимуть. Коли потечуть гроші, спершу поверне кредит, а потім на решту суми видасть нову книжку. Відправить йому примірник поштою. Хотіла, щоб він усвідомив, що втратив. Через тиждень о 17:30 подія відбулася в міській бібліотеці. Прийшло чимало людей, яких вона знала, деяких бачила вперше. Купила біле і червоне вино, цукерки і горішки – для фуршету, бачила, що так роблять інші. Ніхто не читав її книжку, крім бібліотекарки і журналістки, які її представляли. Вино випили, все з’їли. Купили три книжки.

Вона залишила в книгарнях кількох міст по десять примірників, подарувала по примірнику бібліотекам міста і почала чекати. За місяць продалося лише десять книжок. І тоді вона пожалілася своєму єдиному, який зостався за ці роки, другу, що ніхто не хоче купувати її книжку, і що її душа страждає. Поділилася з ним своєю мрією – стати відомою письменницею, і довго плакала в нього на плечі.

Через тиждень усе різко змінилося. Їй зателефонували з кількох книгарень і попросили принести ще книжок. Вона знову зв’язалася зі своїм найкращим другом, щоб разом відсвяткувати цей успіх. Знову пили вино, і знову вона розплакалася.

Продалися перші п’ятдесят книжок. Справа пішла добре. Перші п’ятсот левів вже були в неї в руках. Вона похвалилася другові, що одразу ж віднесе їх у банк і погасить кредит.

Наступного дня, сівши в автобус, випадково побачила, що дві молоді панянки читають її книжку. Зраділа, подумала, що вже подобається людям, що скоро всі зрозуміють, хто вона.

– Вибачте, а де ви купили цю книжку? – запитала дівчину, яка сиділа біля неї в автобусі.

– Мені її подарував один чоловік, за дві зупинки звідси, він роздавав ці книжки прямо на зупинці.

– Ви його знаєте? – поцікавилася.

– Ні, я бачила його вперше. Він мені сказав: «Візьміть цю книжку і прочитайте її. Потім подаруйте комусь іншому, щоб інші теж читали. Її написала одна дівчина, яка закохалася в одного софійського самозакоханого бовдура і тепер сама виховує дитину від нього, але він про це не знає. Зробіть для себе висновки з цієї книжки».

– Я Вам дам свій телефон. Коли прочитаєте, зателефонуйте мені, скажіть, чи Вам сподобалася.

– Я віддам її Вам прямо зараз, вже ніхто в моєму віці не читає книжок!

Щось здушило їй горло. Замислилася: хто той чоловік, який купив її книжки, щоб потім їх роздавати. Засмутилася.

Вийшла з автобуса і сіла за столик у кав’ярні. Закурила цигарку, але продовжувала мучити себе думками, гарячково шукаючи пояснення: навіщо хтось купував її книжки, щоб потім їх роздавати.

Враз її погляд спинився на постаті єдиного друга, котрий залишився з дитинства. Він квапився до автобусної зупинки з прозорим пакетом у руці. В пакеті ніс кілька книжок із заголовком «Ілюзія». Це була її книжка. Довгий час не могла підвестися зі стільця. Почало смеркати. Вона ж продовжувала розмірковувати: що саме може змусити чоловіка купувати книжки своєї найкращої подруги і дарувати їх незнайомим людям.

Це та інші оповідання з книги Евґенії Йорданової «Таємниця. 33 історії про любов» читайте у паперовій версії.