Головна » Статті » Хата-читальня » Хата-читальня |
Міліціонер – Люди, зі мною щойно таке трапилося, ледь в халепу не вскочив! – заволав з порога Дмитрик. – Йду собі в садочок, нікого не чіпаю, аж назустріч – дівчинка. Така білявенька, мов Мерилін Монро, кучерява, наче Нюта, і симпатична, як казна-хто. Ну, ви ж мене знаєте! Я побіг до неї і вже хотів запропонувати руку і серце й полуничну жуйку, та звідкілясь взявся дядько-міліціонер. Дівчисько кинулося до нього, та й ну за куртку смикати, по кишенях нишпорити. Я перелякався, що нас зараз заарештують і за маму сховався. А білявочка вже у в’язниці, мабуть, бідненька! – Ну, Дмитрику, ти і панікер! – розсміявся Володя. – То ж була Даринка з молодшої групи, а міліціонер – її тато. Напевно, гостинці в нього дівча шукало, от і нишпорило. Взагалі, міліціонери – страшні лише в кіно, а в житті вони спокійні. Можна запросто підійти до міліціонера і посмикати його за піджак. Він нікого не посадить до в’язниці, навпаки, по голові погладить і навіть цукеркою пригостити може! – Міліціонери ловлять бандитів, шпигунів і п’яних, – озвалася з-під стелі Нюта. – Вони дуже сильні, бо знають карате. Можна підійти до міліціонера, вдарити його цеглиною по голові, і міліціонерові від цього нічого не буде! – А мені подобаються дяді-міліціонери, – замріяно мовила Ганка. – Коли я виросту, то котрийсь із них мене обов’язково заарештує або візьме заміж… При слові «заміж» Катруська покинула годувати ведмедика і приєдналася до гурту: – У кожного міліціонера є своя міліціонерка. Це така тьотя, яка за ним доглядає. Вона слідкує, щоб міліціонер приносив додому зарплатню, не забував прати і прасувати брюки, а, головне, щоб у нього народжувалися діти – такі собі малесенькі прикольні міліціонерчики… – Хочу бути міліціонером, бо в нього є пістолет і дубинка, – повідомив Олексій. – Я щодня їздитиму вночі на машині й голосно вмикатиму сирену, щоб завжди всі знали: міліція не спить!
Золота рибка Замість звичайних джинсів і светра Нюта прийшла в садок у новій золотавій сукні. – У тебе просто казковий вигляд! – вигукнув зачарований Дмитрик. – Це вбрання так пасує до твого волосся. Тепер ти не Нюта, а золота рибка. І в тебе, як і в неї, дуже класний хвіст, – додав залицяльник, хапаючи дівчинку за волосся, за що тут же отримав здачі. – Та рибки ж не б’ються й не дряпаються! – образився хлопчик. – Золоті рибки живуть у Чорному морі і в акваріумі, – надав довідку Вова. – Вони вміють кивати хвостами і крутяться, як тьоті, перед дзеркалом. Вони серед усіх рибів – супермодельки! – Золота рибка дуже розумна. Вона все розуміє, просто голосно сказати нічого не може, бо їй водичка заважає, – доповнила Ганка. – У золотої рибки потрібно швиденько щось попросити, поки її кішка не з’їла, – порадив Олексійко. – Мама читала мені казку про золоту рибку, – розвинула тему Катруська. – Там одна нерозумна бабуся командувала дідусем. А дідусь бігав на побачення до рибки, тому що рибка робила так, аби всім було добре. Та бабуся виявилася дуже зажерливою і стала вимагати у рибки за дідуся купу грошей. Тоді рибка образилася і втекла… – Я попросила б у золотої рибки братика або сестричку, – відкрила секрет Нюта. – А то тато з мамою лінуються…
Чайник Діти спостерігали, як Галина Іванівна розливає по чашках чай. – А знаєте, чайник дуже схожий на слоника, – промовила Нюта. – Такий же незграбний і товстий. У нього навіть хобот є! – У чайнику можна готувати водичку, щоб вона була смачненькою. Для цього потрібно поставити чайник на плиту і смажити, поки він не задимить. А потім змішати його з цукром та чаєм. І потихеньку ковтати, – відкрив кулінарний секрет Володя. – Якщо до когось вночі причепиться хуліган, то його треба вдарити чайником, – вчила основам самооборони Ганка. – Чайник варто начепити на голову і всіх лякати… – поділився досвідом Олексій. – З чайника можна наливати самогон, щоб ніхто не бачив, що саме люди п’ють, – дала корисну пораду Катруська. – Якщо хлопчик не знає, як потрібно поводитися з дівчатками, то він – чайник! – застеріг пацанів Дмитро.
Бібліотека – Я вчора тинявся у найцікавішому місці, – повідомив Олексійко. – Ох і нудно ж там! – Як це? – здивувався Вова. – Хіба найцікавіше у світі місце – не бібліотека? Невже я тебе не переконав? – Ну, переконав… Але, мабуть, то було давно і неправда. Побував я оце в бібліотеці. І що там класного? Всюди книжки, книжки… Співати і верещати забороняють. Тож, доки тато читав свій журнал, я заснув і мало зі стільця не гепнувся. Відвідувати бібліотеку небезпечно для життя! – Та ні, в бібліотеці добре, – стояв на своєму Володя. – Там ночують книжки. Їх так багато, що маленька дитинка може навіть між ними заблукати і жити там, доки її хтось не прочитає… – Коли книжки стають старенькими, вони теж хворіють, – розповіла Катруська, – втрачають сторіночки і не дуже добре пахнуть. Тому їх треба лікувати: клеїти клеєм та бризкати парфумами! – Коли я виросту, одружуся з тітонькою, котра працює в бібліотеці, – вирішив Дмитрик. – Вона дуже лагідна й розумна, як прем’єр-міністр! – Я люблю, коли мама перед сном читає мені різні детективи та книги жахів: «Червону шапочку», «Колобка» і «Царівну-жабу», – зізналася Ганка. – Якщо хтось все-таки навчиться читати, – подала голос Нюта, – треба брати в бібліотеці найбільшу і найгрубшу книжку. А то причепиться маніяк, а його нічим буде по голові тріснути!
Собака Ганка прийшла в садочок вся у синцях, подряпинах, ще й із пластиром на носі. – На тебе що – хулігани напали? – непокоївся Дмитро. – Треба було мене покликати. Я б їм всипав! – Та ні, то я експеримент проводила: подряпала вдома котика і покусала собачку. – А ти сама чому така обдерта? – поцікавилася Нюта. – Так потім вони об’єдналися і надавали мені здачі. А ще кажуть, що коти з собаками не дружать! – Будь-якого собаку можна навчити дружити з кішкою, – заперечив Володя. – Хлопчики і дівчатка – теж різні істоти, але якось же ми з вами знаходимо спільну мову! – Кожній дівчинці слід мати песика, бо, на відміну від хлопчика, собака завжди буде вас охороняти і любити… – зітхнула Катруська. – Коли я піду до школи, – поділився планами Олексійко, – то носитиму з собою за пазухою малесенького собачку й тихесенько вигулюватиму його на уроках, щоб вчительці нудно не було… – У мого собаки – великі розумні очі, симпатичні вушка, привабливий носик і стрункі, довгі красиві ноги, – захоплено розказував Дмитрусь. – Просто супермодель! Ну, натуральна Алла Пугачова! – Якщо ваш песик ловить мишей і лазить по деревах, значить, або це – не песик, або у вас – глюки… – пожартувала Нюта.
Опубліковано на умовах ліцензії CC BY-SA, https://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/deed.uk Більше веселих міні-історій з книги для сімейного читання "Потягуськи" Сергія Дзюби та Ірини Кулаковської – у паперовій версії. Замовляйте і читайте!
| |
Переглядів: 1704 | Рейтинг: 0.0/0 |
Всього коментарів: 0 | |