Головна » Статті » Автограф-сесія » Автограф-сесія

Інтерв'ю з автором книги «Тріанські рішкунці» Василем Тибелем

08.02.2016

Сайт «Друг читача»

Микола Петращук (м. Івано-Франківськ)

Василь Тибель: «Хочу порадити літераторам-початківцям: ніколи не опускайте руки»

 

Нещодавно в поліграфічно-видавничому домі «Твердиня» вийшов «гумористичний роман з елементами фантастики» Василя Тибеля «Тріанські рішкунці». У 2015 році він виборов спеціальну відзнаку «Вибір видавця» в номінації «Романи» конкурсу «Коронація слова». Нам вдалося познайомитися з автором і поговорити про літературу й не тільки.

— «Тріанські рішкунці» є вашим першим опублікованим романом. Після того, як він вийшов друком, ви відчули себе причетним до когорти письменників?

 — Так, пологи цієї книжки були трохи тяжкими, але, надіюся, виросте гарне дитятко. Тричі видавці грали рукописом у футбол, поки на «Коронації слова» не потрапив до фіналу й не отримав диплома. Тому хочу зразу порадити літераторам-початківцям: ніколи не опускайте руки. Навіть Стівена Кінга футболили з багатьох видавництв.

До письменницького стану причетність маю хіба трохи дотичну. Навіть роздавати автографи ще не стало звичкою. Після Львівського форуму видавців, коли спілкувався наживо із зубрами літератури, побачив, що в основному це звичайні люди: зірок на раменах, як і ріг на головах не помітив, ну, можливо, в декого. ☺
А письменником, певно, себе відчую, коли сяду, як більшість порядних авторів, які прирівнюють себе до класиків, за написання мемуарів «про себе коханого».

— Роман «Тріанські рішкунці» фантастичний та іронічний. Яка з цих двох характеристик — первинна?
— Певно, таки фантастичний. Ви знаєте, коли люди говорять, що не люблять фантастики, то самі собі брешуть. Вони просто не люблять читати, бо всякий художній твір то є вимисел, фантазія письменника, навіть якщо роман написаний на основі реальних чи історичних фактів. Коли у творі не буде вигадки чи фантазії автора, він автоматично перетвориться на бухгалтерський звіт або хронологічну таблицю. Звичайно, це ще не чиста фантастика, але ж і не калька з життя.
Щодо іронії та гумору. Якщо в людини відсутнє почуття гумору, вона, як би сказати м’якіше, емоційно нестійка. Тому я й обрав вінегрет із гумору та фантастики.

— Наскільки важко було придумувати інопланетну расу, її звичаї та побут?
— Як би високо не видерлася розумна раса по щаблях свого розвитку, всі основні життєві цінності залишаться незмінними. Любов і вірність, як і зрада та підлість, повірте мені, існували й існуватимуть, поки Всесвіт знову не перетече в чорну діру. Після того, як утвердилося християнство, чи щось змінилося в моральних цінностях? Чи після двох тисячоліть людство стало морально чистіше? Ті самі заздрість, жага до наживи й необмеженої влади. Думаєте, через два мільйони років щось зміниться? Я за натурою оптиміст, але процеси мислення виникають від того, що через нейрони головного мозку проходить слабкий електричний струм. А струм тече по шляху найменшого спротиву. Жива фізика. Отже, й мисляча істота шукатиме собі найлегших шляхів для свого існування. Хіба в інших галактиках наші закони фізики не діють? Тому я й не малював «Острів Утопія» на Тріані. Звичайно, в мене була спокуса понатикати рогів, вух та приліпити ще по кілька рук, ніг до інопланетних створінь. Але вирішив, що від того фантастичний світ лише прийме затертий штамп.
Тому й не вигадував заново велосипеда, лише прилаштував до нього фотонний двигун.

 — Головний герой роману Сен — типовий представник авантюрного роману. Як цей персонаж виник у вашій уяві? Чи схожий він на когось із ваших знайомих?
— Образ цього хлопа виріс у моїй уяві із невеличкої фантастичної оповідки. Так як і будь-якому справжньому героєві, йому стало затісно в рамках 15 тис. знаків із пробілами. Далі написалася повість, та Сен знову не давав мені спокою, і народився роман. Так буває, коли витягаєш на світ із потаємної комірчини свого мозку колоритного персонажа: він вам сам розповість, що далі робити. Потім навіть дивуєшся: невже це я написав?
Щодо конкретного прототипу, то це скоріше збірний персонаж, така собі математична похідна характерів знайомих і друзів.

 — Як читачі сприйняли ваш роман?
— Якщо судити з відгуків, поки що не обсвистали, отже борщу не пересолив. Але книги маловідомих авторів масовий читач трохи побоюється брати до рук. Книги в наш час недешеві, й купувати кота в мішку не кожен наважиться.
Як відомо, реклама штука затратна, й на ній не варто економити, а видавці чомусь досі не зрозуміли, що книга товар, який треба рекламувати, піарити, прокладати йому дорогу до людей. А вже тоді, коли роман читатимуть й автора впізнаватимуть, його оцінять як критики, так і читачі — своїм гаманцем.

 — Хто ваш потенційний читач?
— Той хто любить читати, хто отримує від цього задоволення. Я намагався написати легкий для сприйняття твір, але не одноразову смоктульку «Чупа-чупс», а роман, який хотілося б згодом перечитувати й смакувати цитатами. Для мене найбільша й найважливіша оцінка від літературного редактора «Твердині» Надії Филимонівни. Вона розповіла, що коли читала рукопис і надто гучно сміялася, колеги її запитували: «Скажи, що там такого смішного?». «Мовчіть, а то цитатами кидатимусь!» — відказувала вона.

Отже, писалося не для книжкових шаф, а для постійного вжитку. А там уже читачу вирішувати, як із тими «Тріанськими рішкунцями» бути. До речі, в мене теж є така зашмаляна книжка, «Дванадцять стільців» Ільфа і Петрова. А улюблений авантюрист — Остап-Сулейман-Берта-Марія-Бендер-бей.
Писав, орієнтуючись на людей із почуттям гумору. А тут, як ви розумієте, вік не має значення. «Тріанські рішкунці» читати можна всім, хіба школярам — потайки від батьків.
Я стовідсотково знаю, що мене прочитали моя доросла донька Катя й теща 86 років! Якось дружина їй телефонує, а вона зляканим голосом: «Валько, як ти мене налякала, я саме зачиталася Васіковою книжкою!». Думаю, вона в цей час не задрімала. Ще, певне ж, ви, пане Миколо, прочитали, ваші відгуки — тому підтвердження.

 — Ви завжди полюбляли фантастику?
— Так фантастику, ще пригоди й морські пригоди — це для мене як нектар для джмеля. В моїй бібліотеці понад 200 книжок цього жанру. Раніше читав майже все, що під руку траплялося, тепер часу обмаль, тому читання вибіркове.
Щодо жанру — я людина настрою. Іноді пишеться смішне, іноді сльозливе, часом хочеться написати казку. Я себе не прив’язую до одного жанру. Але за що би не брався писати, всюди має бути фантастичне припущення чи містика. Проте найбільше, на думку друзів, вдається іронічна фантастика. Саме з оповідань такого жанру я почав друкуватися в літературному журналі «Дніпро». Кому цікаво, № 12 за 2012 рік — «Зимові химери».

— Яке ви ставитеся до сучасної української літератури? Де вбачаєте ваше місце серед сучасних письменників?

— Наша сучасна українська література — це як жінка у пошуку. Свого колишнього, ідеологічного, соціалістично-реалістичного партнера вона вигнала, хоча деякі речі все ж лишила на згадку. Відверто цинічного укрсучлітівського хулігана трішки побоюється, а в потенції інтелігентного гуманіста не впевнена.

Багато авторів роблять одну й ту саму помилку, намагаються втрапити в модну течію й сподобатися своїм кумирам. Це шлях в нікуди, читач легко відчує фальш. Будь-яка копія завше гірша за оригінал. Саме через це читач обходить увагою твори маловідомих авторів. Лише книги «розкручених» зараз у фокусі читацьких бажань. А тут вже як бабця наворожить: знаний автор може спалахнути, як наднова зірка, геніальним твором, а далі видушувати з себе книжечки, не варті й паперу, на якому друкуються. Один відомий художник казав: «Я вже досягнув такого успіху, що намалюй я дулю, всі плескатимуть і скажуть, що то шедевр».
Тому-то в нас і досі немає Нобелівських лауреатів із літератури. Хоча ні, що ж це я забувся? На Рівненщині, в поліських лісах є мальовниче озеро Нобель. Так от, щороку туди приїздить купка аксакалів-письменників ( на Тріані їх називають старі пер…☺) комарів покормити, рибку половити та й чарку перехилити. От той, хто найбільше подужає стаканів, і стає «нобелівським» лауреатом місцевого масштабу.
Якщо серйозно, намагаюся бути відвертим у своїх книгах.
Ще хочу додати, лише коли наша література перестане загравати перед грошовими мішками, партіями, функціонерами всіх рангів, тільки тоді вона досягне загальносвітового визнання.

 — Про вас майже неможливо знайти інформацію в інтернеті. Відверто кажучи, це може розчарувати читача. Чому так трапилося? Розповісте трішки про себе?
— Та я нікуди не ховаюся. Якщо погуглити, то щось таки випливе. Просто я вважаю, що книга має бути первинна, а вже тоді ім’я автора. Книга сподобається тоді й автора пізнаватимуть. Взагалі я, як і мій головний герой Сен, людина не публічна. Хоча ні, в школі на концертах шкільної самодіяльності був таки ведучим, певно, від того, що в хор не брали.
Завжди мріяв стати журналістом, а закінчив Рівненський інститут інженерів водного господарства (зараз це Національний університет водного господарства та природокористування), вибрав той, що ближче до хати. До речі, цей виш знана кузня письменників, один із них — Макс Кідрук.
Я, по оцінках друзів, нормальна людина, якщо не рахувати заняття літературою. Дружина, двоє дорослих дітей, онучка… Вони не в захваті від того неприбуткового заняття. Маю хобі — збираю і розводжу рідкісні плодові й декоративні рослини.
Писати почав давно, але першу повість надрукували лише в 2010 році, «Нова проза» том 17, луцьке видання. Далі прорвало: 2012, № 12; 2013,№ 1-3, № 12; 2014, № 4, «Дніпро» . Дитячий журнал «Крилаті» 2010 № 1, «Зимові історії для дітей» 2011, «Свічадо», Львів. Ще була різна періодика, зокрема «Газета для українців в Італії».

Отримав диплома лауреата конкурсу ім. М. Лукаша за «Шпигачки» в номінації «Проза» і за «Тріанські рішкунці» диплома від «Коронації слова». Зараз такий час, що як сам себе не похвалиш…

— Чи скоро читач зможе прочитати ваш наступний роман?
— Якщо Бог дасть здоров’я мені, видавцеві й усім тим людям, що задіяні в підготовці нового роману, то до цьогорічного Форуму Видавців. Хотілося б і два, бо маю що пропонувати, але тут вже від мене мало що залежить. Дочекаймося і до зустрічі на Форумі.

// http://vsiknygy.net.ua/interview/43451/

Категорія: Автограф-сесія | Додав: Dyrektor (08.02.2016)
Переглядів: 957 | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]