Головна » 2015 » Квітень » 8 » В’ячеслав Васильченко про... культуру мови
09:34
В’ячеслав Васильченко про... культуру мови

Тавтологія і плеоназм: зі знаком «плюс» чи знаком «мінус»?

Різні стилі мовлення – це різні функціональні підсистеми мови. Поряд із відмінними сферами застосування та призначенням, вони відрізняються ще й використанням мовних засобів. Те, що є нормативним і потрібним у межах одного стилю, може бути небажаним чи навіть ненормативним у іншому.

Такі мовні явища, як тавтологія і плеоназм, існують  в текстах і художнього, і в ділового мовлення. Проте їхні функції та місце у цих двох типах текстів – різні.

І. У сучасній філологій поняття, що позначаються термінами тавтологія і плеоназм, ще недостатньо розмежовані. Порівняємо:

1) у літературознавстві:

Плеоназм  (грецьк. pleonasmos – “надмірність, надлишок”) – стилістична фігура, де повторюються однорідні слова та звороти, подеколи немовби зайві за змістом, але необхідні за вимогами художньої композиції”, наприклад:”Поле килиїмське хвалить-вихваляє” [2, 551].

“Тавтологія  (грецьк. tautos – те саме і  logos – слово) – спеціальне або непередбачене повторення тих самих, спільнокореневих або близьких за значенням слів”, наприклад: “Мати любила його без пам’яті, тряслась над ним і у всім волила його волю” (І.Франко)”[2, 670-671].

2) у мовознавстві (стилістиці):

“П л е о н а з м  (гр. pleonasmos “надмірність”) являє собою подвоєння близькозначних лексичних одиниць: тишком-нишком, ждати-чекати, люба-мила, братик-голубчик, цілющий-живущий” [3, 239].

Т а в т о л о г і я  (гр. tautos  “те саме”,  logos  “слово”) – поєднання однокореневих слів для посилення експресивних відтінків позначуваних ними понять. Здебільшого це словосполучення фразеологічного типу тьма-тьменна, з діда-прадіда, з давніх-давен... Віру бусурманськую, Клясти-проклинати, гей! (нар. дума )”  [3, 240].

3) у лексикографічній практиці:

а)  лінгвістична термінологія:

ТАВТОЛОГИЯ англ. tautology,  фр. tautologie, нім. Tautologie, ісп. tautologia. Неоправданная избыточность выражения; ср. плеоназм. Русск. прост. самый наилучший, более красивее” [4, 467].

ПЛЕОНАЗМ (периссология) англ. pleonasm, фр. pleonasme,  нім. Pleonasmus, Abundanz, ісп. pleonasmo. 1. Избыточность выражения как постоянное свойство языковой единицы.

2. Фигура речи, состоящая в накоплении синонимических вырапжений; ср. климакс, стилистическая избыточность. Руск. Надо докончить, завершить, выполнить начатую работу” [4, 325].

б)  тлумачний словник іншомовних слів:

ПЛЕОНАЗМ (гр.) – у стилістиці – сполучення близьких за значенням слів, з яких одне або кілька логічно зайві” [1, 335].

ТАВТОЛОГІЯ  (гр.) – повторне позначення вже названого поняття іншим словом або виразом без додаткового уточнення його змісту; використовується як стилістичний засіб” [1, 418].

Ігор Качуровський вважає, що плеоназм – “це загальна назва кількох стилістичних фігур, чи граматичних явищ, котрі можуть мати функцію фігури” [5, 82]. Взагалі, на думку мовознавця, плеонастичними треба вважати усі фігури повторів. Тавтологію (“повторення того самого”) він розглядає як різновид плеоназму. Наводячи цитату з Чехова (“...утоплый труп мертвого человека”), І.Качуровський наголошує на художньо-зображальній функції тавтології. У таких же випадках, як сьогоднішній день, справжні факти реальної дійсності, маємо справу зі стилістичними вадами мовлення.

Тавтологією вважає Алла Коваль випадки вживання у межах одного словосполучення зайвих слів (прейскурант цін (прейскурант – “довідник цін”), називаючи їх “нещасливими подружніми парами”[6, 249-252].

Як видно з поданих прикладів, у поглядах на плеоназм і тавтологію серед філологів немає одностайності, відбувається сплутування через відсутність чіткого розмежування цих явищ. Так, тотожні за принципом організації та функцією у тексті одиниці  хвалить-вихваляє і клясти-проклинати автори наведених визначень вважають зразками різних художніх засобів.

Спробуємо розібратись на конкретних прикладах.

ІІ. Плеоназм і тавтологія використовуються у фольклорі, художній літературі, публіцистиці для зосередження уваги на сказаному, увиразнення потрібного елемента тексту, посилення його емоційності, а також для ритмічної організації віршованого мовлення.

Використовується тавтологія і при творенні фразеологізмів, коли повторюються ті самі компоненти у видозміненій формі: ридма ридати, криком кричати, нудом нудитися, шумом шуміти, сиднем сидіти, плавом пливти гадку гадати, жарти жартувати, свиня свинею,

А постоли так гупають об кін,

Аж сходять з місця гори декоровані,-

Вся сцена ходить ходором навкіл –

Крутий танок вирує, як у повені (Іван Гнатюк).

Багато випадків тавтології та плеоназму знаходимо в українській усній народній творчості:

Що двоє та брати кінних,

А третій піший-пішаниця,

Що як він чужий-чужениця,

За кінними біжить-підбігає... (народна дума “Втеча трьох братів із города Озова, з турецької неволі”),

А женці жнуть да розжинаються,

Да на чорну хмару не оглядаються... (історична пісня “У неділю рано-пораненьку”);

Тогді козаки собі добре дбали,

Сім штук гармат собі арештували,

Ясу воздавали,

На Лиман-ріку іспадали,

К Дніпру-Славуті низенько уклоняли... (народна дума “Самійло Кішка”),

Дивуються ляхи, вражії сини,

Що ті козаки вживають,

Вживають вони щуку-рибаху

Ще й соломаху з водою (історична пісня “Не дивуйтеся, добрії люди”).

Під впливом фольклорних творів тавтологічні та плеонастичні вислови з’явились і в художній літературі:

а) як стилізації під фольклор:

Зійшлися два українці

Та й співають в три голоси,

                        Ой та дружно,

                        Ой та тужно!

А за ким вони так плакали-квилили?..

А Дунай воду ніс тихо-тихенько.

А чисті роси спадали на укіс дрібно-дрібненько.

А дівчата в тузі

                       калинами в лузі

                       чи тополями в полі

                           милих виглядали, дожидали...

А я ж його присплю-приголублю

У водиці тепленькій (Галина Гордасевич).

 

Василечку-Василю, не сідай за стіл,

де братовбивство у чоло цілує! (Ірина Калинець),

 

Обливається серце кров’ю.

Люди-людоньки! (Іван Світличний)

 

б) як оригінальні одиниці:

Хтось невидимий ізбудив

Світ Калинцевих візій-див...

 

Скажуть homo, двоногі брати,

Дуром-кайфом блаженні,–

А ідіть ви під три чорти!  (Іван Світличний)

 

і бранці і ланці

і вовкулаки і сибіряки

і сніговії-хуртовини (Тарас Мельничук)

 

А вже на острови новим війнуло жахом:

Злетів-зірвавсь вогонь багряноперим птахом (Ігор Качуровський)

 

хто – з вантажною машиною,

хто – з міхом-лантушиною (Микола Сарма-Соколовський)

 

І нема на світі рівні

комаровій комарівні...

Ні вікна, ані зорі, –

комарюють комарі (Ліна Костенко)

 

А я тут, на чужинних бруках,

Чужий – несу чужий тягар   (Євген Маланюк)

 

Особливістю і тавтології, і плеоназму є те, що при їх виникненні відбувається дублювання назви поняття, повідомлення про яке уже відбулося.  Різняться вони лише способом цього дублювання. При тавтології, яка, як відомо, етимологічно означає “те саме слово”, художній образ твориться використанням того самого слова, що може повторно вживатись уже з граматичними чи словотвірними видозмінами форми:\

 

І духу-продиху нема

од жалібниць, од мар  (Василь Стус),

 

йдуть печеніги

                        в Печеніжин (Тарас Мельничук)

           

Самі собі будуєм тюрми,

Самі в них потім живемо,

Самі себе стережемо (Іван Світличний).

 

В етимології слова плеоназм закладене значення “надлишковість”, яка для створення стилістичної фігури реалізується у застосуванні іншого слова, що є іншою назвою того самого предмета думки:

Страховидла!

Дикі монстри –

Остогидло!

Осточортіло!

 

Не боюсь випробовувань, іспитів, мук,

Я – заложник свободи-волі (Іван Світличний)

 

Без роду й імені, як тінь,

Нікчемно згине, зникне, щезне? (Іван Гнатюк)

 

Отже, у художньому мовленні:

  1. тавтологія – це  стилістична фігура, в основі якої лежить повторення тих самих чи спільнокореневих слів;
  2. плеоназм – це стилістична фігура, що виникає у результаті поєднання різних назв  того самого поняття, тобто синонімів.

           

ІІІ. В українському діловому (та й не тільки в діловому) мовленні, на жаль ще досить часто трапляються випадки помилок, які можна в цілому назвати зайвослів’ям. Йдеться про таке поєднання слів коли одне з них виявляються зайвим для називання певного фрагмента доколишньої дійсності, оскільки інше слово вміщує у своєму значенні усю необхідну для повідомлення інформацію. Здебільшого такі одиниці являють собою словосполучення.

Як відомо, словосполучення (поряд зі словом) – одиниця номінації[1] (називання) об’єктів і явищ довколишньої дійсності (усього, що нас оточує), але особливістю номінативності словосполучення є те, що воно конкретизує значення об’єкта називання, роблячи повідомлення конкретнішим, порівняно зі словом, яке виступає назвою ряду однорідних предметів: стіл – дерев’яний стіл, письмовий стіл, комп’ютерний стіл, робочий стіл, кухонний стіл, учительський  стіл та ін. За допомогою  словосполучення, утворення якого як одиниці номінації пов’язане з потребами точнішого відображення думки у процесі спілкування, здійснюється внутрішній поділ об’єктів на види у межах ряду об’єктів одного роду, узагальнене поняття про який і представлено у слові – його назві.

У діловому мовленні плеонастичні конструкції здебільшого виникають тоді, коли до них входять слова іншомовного походження. У таких випадках мовці, не знаючи точних значень іншомовних слів, вводять їх у словосполучення з власне українськими чи запозиченими словами, лексичні значення яких є більш відомими.

Для прикладу візьмемо хоча б таке словосполучення, як вільна вакансія. З формально-граматичному погляду це словосполучення відповідає усім нормам української мови. Поглянемо на його значеннєвий план. Слово вакансія (воно в аналізованому словосполученні є головним – стрижнем номінації) походить з латинської мови і означає “вільна посада у штаті установи чи місце у навчальному закладі”[1]. Слово вільний – багатозначне, і в аналізованому словосполученні воно виступає зі значенням “”не зайнятий”. Тоді вільна вакансія означає “ не зайнята вільна посада чи місце”. Бачимо, що слова вільний та не зайнятий – тотожні за значенням, і значить одне з них в аналізованому словосполученні вільна вакансія – зайве, а саме словосполучення – неправильне з погляду слововжитку. Це – випадок зайвослів’я. Коли йдеться про “незайняте місце чи посаду” треба говорити або вакансія, або вільне місце (посада): Приймальна комісія оголосила кількість вільних місць (вакансій) на держбюджетну форму навчання, На кафедрі з’явилась вакансія (вільне місце, вільна посада); можна ще – вакантна посада:

 

Поспішайте писати,

щоб і влад, і впопад.

Є вакантні посади:

поет-автомат (Ліна Костенко).

 

Проте трапляються випадки плеоназму і тоді, коли використовується власне українська лексика: взаємопов’язані між собою  явища (або пов’язані між собою явища, або взаємопов’язані явища), здійснюється взаємна допомога один одному (або здійснюється допомога один одному, або здійснюється взаємна допомога).

Для уникнення плеонастичних вад у діловому мовленні  потрібно добре знати лексичне значення слів, що вживаєш. З цією метою пропонуємо

СЛОВНИЧОК ПЛЕОНАСТИЧНИХ СЛОВОСПОЛУЧЕНЬ :

колега по роботі (КОЛЕГА (лат. collega) – товариш за фахом, місцем праці, навчанням у вищій школі і т.ін..; однокашник, співучень, співробітник, співпрацівник) [правильно: або товариш за фахом (за місцем роботи),  або колега];

передовий авангард (АВАНГАРД (фр. avant-garde – букв. передова охорона) – 1. Війська, що йдуть попереду головних сил. 2. перен. Найпередовіша і найсвідоміша частина певної суспільної групи, класу; еліта) [правильно: або передовий загін, або авангард];

біла блондинка (БЛОНДИНКА (нім. blond – білявий) – жінка з білим волоссям) [правильно: або білявка, або блондинка];

народний фольклор (ФОЛЬКЛОР (англ. folk-lore, букв. – народна мудрість; народне знання) – усна народна  творчість) [правильно: або усна народна творчість, або фольклор];

пам’ятний меморіал (меморіальний пам’ятник) (МЕМОРІАЛ (від лат. memorialis – пам’ятний) –  Архітектурно-скульптурний комплекс, що увічнює пам’ять про видатні події або людей) [правильно: або пам’ятна споруда (комплекс), або меморіал];

внутрішній інтер’єр (ІНТЕР’ЄР (фр.) – 1. Архітектурно і художньо оздоблена внутрішня частина будинку, приміщення. 2. Картина, малюнок і т. ін., на яких зображено внутрішню частину якогось приміщення) [правильно: або внутрішня частина, або інтер’єр];

хронологічний період (ПЕРІОД (гр.) – 1. Проміжок часу, обмежений певними датами, подіями і т. ін. // Час, коли відбувається певна подія, триває дія, розгортається чиясь діяльність); ХРОНО... (від гр. χρόνος  – час) – частина складних слів, що відповідає поняттю “час”) [правильно: або проміжок часу, або період];

дебютувати уперше  (ДЕБЮТУВАТИ (виступати вперше) від ДЕБЮТ    (фр.) – 1. Перший виступ актора. 2. Перший виступ у певній галузі, сфері, на якомусь поприщі) [правильно:  або дебютувати, або виступати вперше];

демобілізуватися з армії (ДЕМОБІЛІЗАЦІЯ (гр.) – звільнення військовослужбовців з армії) [правильно: або демобілізація, або звільнення з армії];

ностальгія за батьківщиною  (НОСТАЛЬГІЯ (гр.) – болісна туга за батьківщиною) [правильно: або туга за батьківщиною, або ностальгія];

прейскурант цін   (ПРЕЙСКУРАНТ (нім.) – довідник цін на різні види і сорти товарів або на певні послуги) [правильно: або прейскурант, або довідник цін];

головний лейтмотив (ЛЕЙТМОТИВ (нім.) – 1. Основний мотив, який повторюється в музичному творі. 2. перен. Основна думка, що проходить через твір або наукову працю і підкреслює головну ідею) [правильно: або головний мотив, або лейтмотив];

адреса місця проживання (АДРЕСА (фр.) – Місце проживання особи чи місце перебування установи) [правильно: або місце проживання (перебування, розташування), або адреса];

моя автобіографія (АВТОБІОГРАФІЯ (гр.) – опис свого життя; життєпис) [правильно: або моя біографія (мій  життєпис, опис мого житття), або автобіографія (Виняток: коли йдеться про автобіографію як назву ділового папера)];

експонат виставки (ЕКСПОНАТ (лат.) – предмет, продукція, що їх показують на виставці, виставляють у музеї) [правильно: або експонати, або предмети, представлені на виставці (у музеї)];

старий ветеран  (ВЕТЕРАН (лат.) – 1. Солдат, звільнений з армії за віком у Стародавньому Римі. 2. Учасник минулої війни. 3. перен. Людина, яка довго пропрацювала у певній сфері діяльності) [правильно: або ветеран, або старий солдат (працівник)];

місцевий абориген (АБОРИГЕН (лат.)  – Тубілець, давній автохтонний (корінний) мешканець певної країни (місцевості)) [правильно: або місцевий мешканець, або абориген];

свій автопортрет  (АВТОПОРТРЕТ  (гр.) – портрет художника, скульптора, виконаний ним самим) [правильно: або свій портрет, або автопортрет];

дублювати двічі (ДУБЛЮВАТИ (повторювати); ДУБЛЯЖ (фр.) – Подвоєння чогось, дворазова тотожна дія) [правильно: або дублювати, або повторювати];

дивний парадокс (ПАРАДОКС (гр.) – Думка, судження, що різко розходиться із звичайним, загальноприйнятим і суперечить (іноді тільки на перший погляд) тверезому глуздові; різка невідповідність, несумісність, розбіжність, нелогічність) [правильно: або парадокс, або дивна думка];

прогрес уперед (ПРОГРЕС (лат.) – розвиток по висхідній лінії, удосконалення в цьому процесі, перехід від нижчого до вищого, від простого до більш склданого. // Розвиток чогось у бік поліплення, будь-яка позитивна зміна) [правильно: або прогрес, або рух уперед];

перспектива на майбутнє (ПЕРСПЕКТИВА (фр.) – Можливості кого-небудь у майбутньому; сприятливі умови для майбутньої діяльності когось або наступного розвитку чогось) [правильно: або перспектива, або плани на майбутнє];

окремі епізодичні (явища) (ЕПІЗОДИЧНИЙ (гр.) – випадковий, неперіодичний, окремий, не пов’язаний з цілим) [правильно: або окремий, або епізодичний];

найважливіші характерні (риси)  (від ХАРАКТЕР (гр. χαρακτηρ – ознака, риса, особливість)) [правильно: або характерні, або найважливіші];

дитячий лікар-педіатр (ПЕДІАТРІЯ (від гр. παιδός  – дитина) – наука про дитячі хвороби; галузь медицини, яка вивчає особливості дитячого організму і розробляє питання запобігання дитячим хворобам та лікування їх) [правильно: або дитячий лікар, або педіатр];

у січні місяці (СІЧЕНЬ – назва першого  (з дванадцяти) місяців календарного року) [правильно: або у січні, або першого місяця];

реалізувати в життя (РЕАЛІЗУВАТИ (фр. réaliser, від лат. realis – суттєвий, дійсний) – здійснити намічений план, програму, проект) [правильно: досить вже самого слова реалізувати, адже куди ще можна здійснити що-небудь];

о двадцятій годині вечора  (вислів “ДВАДЦЯТА ГОДИНА” однозначно сигналізує про вечірній час) [правильно: або о двадцятій годині, або о восьмій годині вечора];

найбільш кращий (поєднання засобів творення двох різновидів форм (простого (синтетичного) та складеного (аналітичного) ступенів порівняння якісних прикметників) [правильно: або найбільш гарний, або кращий].

Таким чином, можна констатувати, що вживання плеонастичних і тавтологічних конструкцій цілком умотивоване і потрібне там, де перед текстом стоїть образотворча мета, проте сприймається як відверта вада тексту тоді, коли на першому плані перебуває логіко-предметна інформація (зайвослів’я – порушення лексико-семантичних норм). Усе залежить від функціонального завдання, яке виконує текст.

ЛІТЕРАТУРА

1.СЛІПУШКО О. М. Тлумачний словник чужомовних слів в українській мові. Правопис. Граматика. – К., 1999 – С. 86.

2. Літературознавчий словник-довідник. – К., 1997.

3. ПОНОМАРІВ О. Д.. Стилістика сучасної української мови. – К., 1992.

4. АХМАНОВА О. С. Словарь лингвистических терминов. – М., 1966.

5. КАЧУРОВСЬКИЙ І. Основи аналізи мовних форм (стилістика). Фігури і тропи. – Мюнхен-Київ, 1995.

6. КОВАЛЬ А. П. Ділове спілкування. – К., 1992.

7. Словник іншомовних слів. – К., 1985.

8. Українська мова. Короткий тлумачний словник лінгвістичних термінів / за ред. С. Я. Єрмоленко. – К., 2001.

9. Тлумачний словник-мінімум української мови. – К., 1999.
 

[1] Однак не всі словосполучення наділені властивістю номінації,  пор. скошена трава  (називає єдине, хоч і розчленоване поняття)  і  косити траву  (номінативної функції не виконує)).

В’ячеслав Васильченко 

Переглядів: 639 | Додав: Dyrektor | Рейтинг: 5.0/2
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]