Днями перечитувала «Інфаркт для ґурманів» Володимира Вакуленка-К. (ВКВ). Пригадую, якось уже мала нагоду познайомитися з рукописом цього роману в оповіданнях (тоді він мав назву «Кладовище сердець»), і саме завдяки контрлітературному «Кладовищу сердець» пан Володимир 2012 року став найпершим лавреатом Міжнародної премії імені О. Ульяненка, котрою щорічно відзначають кращого письменника-нонконформіста. З того часу рукопис зазнав суттєвих трансформацій – змінилася не лише назва, а й концепція укладання книжки. Наразі це вже не «кладовище» архетипних сердець, а, за визначенням самого автора, «щоденник вар'ята… з наслідками документалістики та елементами абсурдизму, авантюризму й легенького фентезі». Як не дивно, найбільш провокативні оповідки до «Інфаркту…» якраз не увійшли, натомість із них виросла нова збірка під назвою «Казанова, скінхеди та инша сволота». Річ не для всіх, звісно, але справжні поціновувачі контрлітератури будуть приємно подивовані. Мені нечасто траплялися добрі зразки такого формату літератури, тож порівняти… просто не маю з чим. Але цей стиль граничної відвертості неабияк імпонує, написаному віриш – хай то виразно автобіографічні епізоди чи історії вигаданих (чи таких уже вигаданих?) персонажів. Утім, їх важко аналізувати, позаяк критеріїв для оцінки таких текстів, як на мене, просто не існує, це оригінальна авторська проза, котра стоїть осібно на тлі написаного рештою українських (та й закордонних, вочевидь) авторів. Певно що немає сенсу переказувати зміст оповідань, їх треба читати. Тож із цікавістю перечитала ще раз, у новій редакції, бо це справді тексти, варті перечитування.

© Вікторія Гранецька