Цей світ споконвічно є таким, яким ми його витворили у власній хронічно хворобливій уяві і моделюємо наче наосліп, зухвало приміряючи ризи Творця, у вчинках. Чи ж є сенс відтак нарікати за будь-які глобальні й життєві негаразди на когось, окрім, як на себе самих? Утім, такі ми є, такий наш ментальний тип – й усе це рефлективно прочувається у пропонованій поетичній збірці.

[Нова книжка Миколи Мартинюка репрезентує поетичні тексти, написані упродовж 1997–2012 років, а також вибране з авторської дебютної збірки «Одинадцята заповідь»].