Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензії на книгу Вікторії Литвак "Кишеньковий день"
10.01.2010

Інша література


Оля Ляснюк

Про вірші родом із казки



Литвак Вікторія. Кишеньковий день : поезії / В. П. Литвак. – Луцьк : ПВД «Твердиня» 2008. – 72 с.
 

Ця казка почалася. Можливо, не спочатку – як усі. Просто щоб не бути схожою на інших. Або щоб самій бути іншою, між тих – не-інших.

Так-от – у казці – дівчинка. Подібна до Аліси (саме Льїса Керрола – не сумнівайтеся), бо, може, вони родичі – такі, щоб їздити у гості – каретою, на кенгуру, запрягши у сані кроликів чи бодай диких зайців. І в дівчинки навіть була Киця – прямий доказ родинності з Алісою. Але оскільки все ж у кожного своя історія, то у нашій до Країн Див, а може, чого доброго, – і у Задзеркалля – подалася Киця. А дівчинка лишилася з нами. І не сама, а з віршами. А може, вірші з нею. Бо це ж Віта Литвак – спочатку з літом, за яким уміла дощеволіти („Дощеволію за літом”, 2005), а потім із „Кишеньковим днем” (2008).

Власне, це якраз та частина казки, у якій ітиметься про вірші із „Кишенькового дня”. „Жив собі маленький день у великих черевиках. Тільки, крім зайців і зірок, ніхто тих черевиків не бачив, а Дня – тим паче. Бо не знали, куди дивитися. А ви знаєте?..”

Чи знаєте, чи ні – гайда у „Кишеньковий день”! Бо в ньому можна:

 

заплівши вересом

долоні

збиратися у вирій

 

і пити сонце

доки дощ

не розлучить нас

 

Бо в цих маленьких рядках сила-силенна змісту, він як тісто, що вилазить з діжі, він сходить як на дріжджах чи сходить як сонце, чи, може як травичка – щоби притягувати чиїсь погляди і душі, щоб запалювати світлячків чи ліхтарики, чи сонечка – усе від чого розвиднюється і на серці, і день – нехай навіть і кишеньковий. А може він у кишені Бога?

У Вітиних віршах не завжди спокійно, але завше затишно. І пори року змінюються щосторінки, і Земля обертається не за 24 години, а навколо кожної букви, бо під цією обкладинкою свій світ створює дівчинка, родом із казки, з тієї, у якій замість пружинок в дівчаток і хлоп’яток закладають талант, а він пружинить потім ого-го і бризкає на нас із вами віршами.

 

тобі на лапах

м’якне сонце

і сміх кусається

на вусах

якщо ти народилася собою

 

А ще у тих віршах часто болить. Бо ж боляче, коли прорізаються зуби чи крила, і тим паче – коли прорізаються вірші. Ми бачимо їх уже на папері – чепурними, із напрасованими літерами і причесаними рядками. А є ще процес перед цим. Втаємничений, болючий і радісний. Без болю не буває.

 

цікаво

скільки шрамів треба

аби душі не стало

впала як зайва зірка

у кущі

і ціла торба подарунків

 

Від образів паморочиться у голові, від метафор лоскоче біля серця, а кожне слово влучає у самісіньке, у що, а то вже хто у що збирає вірші. Тільки з ними обережно, бо вони занадто живі. Скажете такого не буває – щоб живі занадто? – із віршами буває й не таке, і якщо вони ще й приписані у „Кишеньковому дні”.

А зараз цсссссссс, бо вірші вразливі, про них зайве скажеш – вони і поховаються – як часом гриби у лісі. Це я вам точно кажу.

То й закінчимо ми з вами початком: „Окуляри – щоб краще бачити, рожеві – щоб не чорні”, - осідлавши сонячного зайця, вирішив день і почався”.               


Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (08.06.2012)
Переглядів: 682 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]