Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на поетичну збірку Божени Боби-Диґи «завтра сьогодні вчора»

04.08.2017

Ярослав Поліщук (м. Київ)


Прозирання крізь час


Боба-Диґа Божена. завтра сьогодні вчора : пое­зії / Божена Боба-Диґа ; пер. з пол. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2017. – 64 с.
 

Це третя книжка Божени Боби-Диґи в українському перекладі. На цей раз – вибране, тобто певний підсумок попередньо написаного й виданого. Раніше її вірші виходили в перекладах Олеся Гордона, Євгена Барана, Катерини Девдери. Сама авторка не раз бувала в нашій країні й охоче виступала з презентаціями своєї творчості – у Львові, Тернополі, Івано-Франківську, Вінниці. Нещодавно вона відвідала Київ, а також була гостею Міжнародного Шевченківського фестивалю, що проходив цьогоріч у травні на Сході країни, у Луганській області. Знайомство поетки з Україною продовжується.

Божена Боба-Диґа репрезентує краківську школу польської поезії, яка, мабуть, не потребує реклами, бо її заслуги добре знані і в Польщі, і у світі. Вона – активна членкиня краківського відділення СПП (Stowarzyszenia Pisarzy Polskich), добре відома своїми виступами і в Кракові, і далеко поза його межами. Творча активність цієї авторки аж ніяк не обмежується публічними зустрічами та читанням власних поезій: вона – активний аніматор культури, невтомний експериментатор і винахідних нових мистецько-тетральних форм спілкування з публікою, яка, до речі, сприймає Божену з незмінним захватом.

В особі цієї авторки гармонійно поєдналося багато талантів, і важко сказати, чи талант поетичний є найважливішим із них. Свого часу вона здобула художню освіту у Краківській академії мистецтв, набувши унікального фаху: відтак працює як художник-реставратор, захоплено займається графікою й фотографію, також активно цікавиться театром та охоче експериментує з формою публічної презентації слова. А ще вона – майстер співаної поезії, що має в доробку вже кілька компакт-дисків, пише і майстерно виконує пісні на слова своїх колег. Під час авторських зустрічей цей Боженин дар виявляється повною мірою, тому її виступи завжди супроводжуються винятковими оваціями публіки. Звісно, співає вона також і власні вірші, унаочнюючи таким чином їхню природну музичність, яка в ході читання не завжди є очевидною. Поодинокі факти, які можна було би тут перелічувати довго, складаються в цікаву й багату мозаїку творчого життя неординарної авторки. Це успішна участь у міжнародних фестивалях поезії, публікації перекладів, фестивалі й майстер-класи в різних містах та мистецьких осередках Польщі. Поєднання в одній особі трьох мистецьких талантів – до слова, пластики й музики – в цьому випадку має принципове значення. Адже Божена Боба-Диґа таким чином доводить свою відданість мистецтву, свою наповненість ним. Доводить, звертаючись до різних форм і технік, але з незмінним тяжінням до краси й досконалості, яку нам здатне дарувати мистецтво.

Збірка «Завтра сьогодні вчора» представляє своєрідний жанр: це книжка ліричних мініатюр, що вимагають від автора максимальної ощадливості у словах, проте й уміння вкласти в мінімальну форму глибокий зміст. До того ж, вірші публікуються в перекладі, який завжди ускладнює сприйняття: адже відомо, що найкращі переклади не можуть передати всієї краси оригіналу.

Лейтмотивом усієї книжки можна вважати мотив часу, плинності життя й відчайдушного прагнення авторки зупинити прекрасну мить. Звідси – і лаконізм форми, і стислість у вираженні змісту. Також – пошук слів, які передали б згадану вище неповторність: у цьому криється властивий парадокс, коли особливі відчуття поет прагне викликати за допомогою звичних, навіть банальних слів, укладаючи їх в оригінальні поєднання та насичуючи різними підтекстами, що стають викликом для читача-інтелектуала.

У віршах Б. Боби-Диґи можна знайти ознаки присутності Кракова, але це не є пріоритетом. Окремі пам’ятки чи вулиці Кракова згадуються в цих віршах. Та суть не в цьому. Краків присутній у ліриці на значно глибшому рівні – на рівні духу міста, в яке ця авторка вросла цілком органічно, адже пов’язана з ним усе життя. Віддавна Краків – то вимріяний рай польських поетів, хоч би через те, що саме тут жили й творили великі попередники. От хоч би й у наш час – великі майстри, сліди присутності яких досі зберігає краківський брук, літературні клуби й кав’ярні, – Віслава Шимборська, Чеслав Мілош. Проте вплив міста на поезію нашої авторки – це не тільки вплив окремих видатних особистостей. Це передусім те, що формує краківську традицію, що не дозволяє скочуватись до банальності й графоманії. Найпершою ознакою краківської поетичної традиції я б назвав високу культуру слова, почуття особистої відповідальності за слово, яке кожен пізнає по-своєму, але досить сильно. Має таке почуття й Божена Боба-Диґа. Адже вона пов’язана з Краковом як ніхто міцно: своєю багатолітньою творчою працею спричинилася до реставрації та відновлення багатьох визначних пам’яток королівського міста.

Із багатьох визначень поезії Божені найсимпатичніше, либонь, те, що трактує її як зупинену хвильку, «замкнену в словах мить», а точніше – як зупинене осяяння, зафіксовану рефлексію, несподівано навіяну думку. Таке розуміння художнього слова веде її дорогою невтомних пошуків та неустанного експериментування у віршах. Той, хто так пише, має виразну свідомість, що не всі експерименти бувають вдалі, і доводиться постійно відсіювати полову, тоді як справжні перлини трапляється доволі рідко. Проте це не знеохочує нашу авторку. Вона незмінно живе у високих сферах мистецтва, де є величезний простір до художнього пошуку й до смакування красою. І це рятує від зневіри та відчаю, себто тих давніх супутників, що робили життя багатьох, навіть видатних, поетів просто нестерпним.

«Завтра сьогодні вчора» – невелика за обсягом, проте доволі характерна: вона представляє різні грані таланту авторки, та й засвідчує еволюцію її таланту в часі – від давніших віршів-афоризмів до віршів «Кінця сезону», написаних зовсім недавно. Над перекладами працювало четверо осіб – Катерина Девдера, Микола Мартинюк, Віктор Мельник, Юлія Починок. Як видно, перекладачі самі пишуть поезію, тому їм, певно, було простіше проникатись образами своєрідної лірики польської колеги. Загалом вони впорались зі своїм завданням добре. Мінімалістичну поетику Божени Боби-Диґи в перекладах цілком можна впізнати, вона адекватно передана. Хоча не всі реалії, які в цих віршах згадуються або обігруються, будуть зрозумілі українському читачеві (придалися б докладніші коментарі), проте універсальний зміст Божениної лірики, безумовно, в цій збірці переданий виразно й повноцінно. Саме тому вона виглядає цілісною, дарма що укладена з творів, які публікувались раніше в різних книжках.

Отож, мотив плинності життя сприймається як композиційна, структуротворча домінанта книжки, оскільки все тут виявляється підпорядковане могутньому поклику часу – від назви збірки (звернемо увагу на її нарочиту інверсивність, що приховує певну інтригу, – «завтра сьогодні вчора») до її мікрообразів, які так само улягають диктатові Хроноса. Поетці йдеться не про той час, який відмірюють звичайні годинники; радше, навпаки, її внутрішній годинник міряє час по-своєму, себто навпаки – від уявлення про завтра до спомину про вчора. Він також вказує на незмінний і суцільний зв’язок часів, яким ми здебільшого в житті легковажимо: «завтра швидко стає сьогодні, вчора». А головне – Б. Бобу-Диґу в рефлексіях про час цікавить емоційний складник, та напруга почуттів, яка нас прив’язує до конкретного часу чи, навпаки, звільняє з його обіймів. Час міряє не тільки банальний триб життя. Він виструнчується тоді, коли несе особливу вагу – поміж життям і смертю. Саме такий образ подибуємо у зворушливій присвяті «Місцеві землетруси», коли ліричне «Я» спостерігає за згасанням близької людини: у такому стані «важко віддерти душу від тіла» (с. 22), однак хочеться вірити в позаземну єдність душ, усупереч усім трагічним суперечностям цього світу. Іноді виникає враження втечі від всюдисущого часу – на природу, до моря, дерев, піску, тіней. Але й там його ходу чутно, хоча й приглушено:

Залишаю себе
вагітну самотністю
що росте в серці каменем (с. 15).

Спеціально для українського видання авторка подала у збірці дві поезії, що апелюють до наших подій 2014–2017 років, тобто Революції Гідності та війни на Донбасі («Данина Україні, що бореться», «Крик»). Вони увібрали в себе тривожний стан, у якому живе наше суспільство останніми роками. Але, як це властиво поезії, не лише на рівні загальних оцінок, а передусім – через приватні людські переживання, передані з неабиякою майстерністю. Перша з названих поезій є спробою зафіксувати стан психологічної емпатії, який охоплює ліричного суб’єкта під впливом новин з України. Друга – більш витончена й опосередкована. Так, вірш «Крик» написано від імені української дівчинки, що чекає з фронту тата й тонко реагує на кожну звістку, кожен жест у домі. Ця дівчинка переживає момент по-своєму, особливо, драматично, коли тривога сповнює її серце й противиться природному часоплину. Вона тремтить і боїться завтрашнього дня, який може принести в родину лихі вісті. І час набуває в цьому контексті особливої значущості та невідворотності:

Після ночі завтра стане сьогодні
Геть відмінним од вчора
Я не хочу! (с. 5).

Один з найбільш оригінальних розділів книжки має назву «Кінець сезону». До нього увійшли вірші, які вперше були оприлюднені в однойменній збірці Боби-Диґи, про яку варто згадати окремо. Ця книжка стала оригінальним мистецьким проектом, реалізованим авторкою у співпраці з художницею Ядвігою Золиняк, яка створила ілюстрації до збірки. А творча історія проекту сягає наміру поїхати на спільний відпочинок на узбережжі Балтійського моря, причому на завершення сезону, в пору бабиного літа (звідси й назва книжки). Видана в 2015 році, збірка отримала багато схвальних оцінок, її винятковість належним чином оцінили критики. Легкі й солоні, як морське повітря, вірші вдало поєднуються у книжці з яскравими й фантазійними образами живопису. Не випадково це наводить на аналогії імпресіонізму, зокрема щодо віршів: вони – ніби відчайдушне прагнення зафіксувати мимолітне відчуття, знайти у крапельці відбиток цілого світу, у короткій фразі – мудрість життя й постать людини в ньому. Як-от, ніжний пейзаж, змальований у вірші «Смеркання»:

в заглибинах на піску
зблиски
відбиток сонця в кристалах кварцу
мерехтіння на хвилі майже нерухомій
мить червонаве пізніш бузкове
ще навалюються нові нечисленні
ті, які ще далеко від дому (с. 52)

Індивідуальна поетика Б. Боби-Диґи відштовхується від образів буденності: саме вони є тим будівельним матеріалом, з якого вибудовуються ланцюжки поетичних асоціацій. Поетка не вишукує особливих засобів, не гребує повсякденною лексикою й навіть спромагається видобути з неї ліричний струмінь (наприклад, у неї й любов «пахне, як варена капуста»). Вона використовує звичайний масив слів, яким користуємося в щоденній практиці. Однак надає цим словам важливого значення, наділяє їх особливим тягарем. І шукає в буденності тих особливих чарів, що наближають нас до пізнання секретів цього світу. Попри все, вона оптимістка, хоча не цурається драматичних і трагічних сторін життя. Якщо її ліричній героїні й примарюється щось апокаліптичне, то воно пов’язане зі зникненням з людського життя краси, що її несе з собою мистецтво. Це той стан, коли

поет
не пише
музи?ка
не грає
співак
затих
художник
зламав пензля
актор
зійшов зі сцени (с. 29).

Поки що аполіптичне пророцтво не збулося, і то через те, що мистецтво все-таки присутнє в нашому житті, воно потрібне людині, воно здатне порятувати її від морального чи й фізичного занепаду. Є надія. А вірші Божени Боби-Диґи таку надію пробуджують: вони, хоч і не позбавлені смутних, часом трагічних ноток, в основі своїй оптимістичні.

Збірка «Завтра сьогодні вчора» здатна розбудити творчу уяву тих, хто вміє смакувати поезію. Вона може бути читана багаторівнево: залежить від того, хто і з якою метою читає. Але справжні глибини авторського письма відкриються лише досвідченому поцінувачеві.

Можна твердити, що старанна праця чотирьох перекладачів не була марною, так само як і зусилля видавництва «Твердиня» з Луцька. Для нашої сучасної літератури лірика Божени Боби-Диґи, що представлена у збірці вибраного, видається загалом корисним досвідом, вартим уважного вчитування. Передусім, досвідом невсипущих творчих шукань, творчого невдоволення собою: авторка явно не з тих, хто, раз осідлавши пегаса, їздить на ньому роками, колуючи та самоповторюючись. По-друге, витонченого естетизму. За творами цієї книжки – вироблений смак, відчуття міри й такту, свідомість поетичної традиції. По-третє, досвідом поетичного мінімалізму, якого не може бути забагато для української поезії, що зазвичай грішить багатослівністю й порожньою риторикою.

// https://chasopys-rich.com.ua/2017/08/04/prozyrannia/
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (10.08.2017)
Переглядів: 675 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]