Роман, який починається реченням «Бог сидів за столом і гортав Біблію», не може не заінтригувати читача. Тим паче, якщо автор – один із лауреатів Міжнародного літературного конкурсу «Коронація слова» (2014).

Власне, Бог у романі Андрія Процайла «Вірус справедливості» – лише один із персонажів. Не головний, хоча і не другорядний. Наділений надлюдською силою, однак і безсилий перед досягненнями людського розуму (чи все ж таки – людської дурості?). Ні, жодної єресі. Лише – філософія життя. Звичайного людського життя. Людина, яка намагається втрутитися в Божий задум, пролізти туди, куди звичайним смертним вхід заборонений, має бути покарана. Такий основний лейтмотив роману із досить насиченою і цікавою сюжетною лінією. 

Події розгортаються у Львові. Академік Адам Габа шукає вірус покаяння, який би зміг очистити людські душі від гріхів. Насправді ж академіком керує не так благородний намір врятувати світ від зла, як дещо егоїстичне бажання – зустрітися після смерті зі своєю коханою, яку він втратив ще в молоді роки. Власне, ним керує Кохання. Тільки от – добре це чи погано?..

На допомогу Габі приходить студент Влад Помазаний. У своїх відкриттях Влад заходить надто далеко – створює вірус справедливості, який, потрапляючи в організм людини, миттєво вбиває її за брехню й недобрі вчинки. А це величезна загроза для всього людства, бо ж усі люди – не без гріхів. Творець вірусу – не виняток, тому він найпершим потерпає від власного винаходу.

І ось, за наказом Бога, на землю спускається апостол Андрій, який оселяється в тіло студента Влада Помазаного, щоби віднайти антивірус до вірусу справедливості. Проте не все так просто... Адже в усю цю історію від самого початку й до кінця задіяна одна таємна організація – орден «Зелено-білого полоза». І Габа, і Помазаний, і інші персонажі роману – лише маріонетки дуже вмілого ляльковода. Але щоб дізнатися, хто стоїть за «Зелено-білим полозом», потрібно дочитати книжку до кінця. Повірте, не пошкодуєте! 

Є романи, які читаються на одному подиху і потім так само швидко забуваються. «Вірус справедливості» читається легко, однак і повільно. Іноді хочеться зупинитися й переосмислити прочитане, перегорнути кілька сторінок назад. Просто відкласти книжку, щоб на якийсь час зануритися у власні думки та відчуття. Тут є своя філософія. Є чимало фраз, які могли б стати афоризмами. Є яскраві образи, які міцно вкарбовуються у пам’ять. Такі твори спонукають читачів до думання, до самовдосконалення, до пошуку у собі вірусів доброти й любові, адже «життя таке примхливе створіння, що в будь-яку мить може сказати «прощавай». Зникнути, як злодій, без попередження, просто так, забрати з собою все до нитки... І перетворитися в смерть... Кістляву непорушну мумію...»