| Головна » Статті » Рецензії » Рецензії |
Рецензія на детектив В'ячеслава Васильченка "Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки"
29.11.2012
Оксана Огульчанська (м. Мелітополь) «Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки» – роман для поціновувачів справжнього якісного українського детективу  Васильченко В’ячеслав. Дворушники, або Євангеліє від вовкулаки : детективний роман з елементами містики / В. М. Васильченко. – Луцьк : 29ПВД «Твердиня», 2012. – 336 с. Нова книга В’ячеслава Васильченка занурює реципієнта у світ небезпечних пригод, боротьби світла й темряви, добра і зла. Автор твору впевнено веде читача заплутаними лабіринтами художнього світу, навіть дозволяє долучитися до розслідування кривавих кримінальних справ завдяки «відкритості» образу головного персонажа, київського професора словесності, Богдана Лисиці. Адже всі його думки, міркування, припущення, логічні висновки «доступні» читачеві завдяки художньо й ідейно вмотивованому введенню до тексту розгорнутих монологів-міркувань, монологів-спостережень, монологів-припущень. В’ячеслав Васильченко чітко дотримується вимог, що висуваються до детективних творів. Це і заплутаний гострий сюжет, і високий рівень подієвості в романі, і чітко окреслені образи та психологічна багатовекторна характеристика персонажів. Так, наприклад, Богдан Лисиця – комунікабельна, освічена людина (цитує В. Шекспіра, знається на світоглядних принципах Г. Сковороди тощо), здатна відчувати сильні романтичні почуття (симпатія до Дарини). Письменник наділив професора ще й аналітичністю мислення, здатністю бути гарним другом, не втрачати самовладання у будь-яких межових ситуаціях, принциповістю. Показовим у плані розкриття характеру професора є його слова: «…дав слово – тримай. Інакше в його житті не бувало. Принцип. Нічого не вдієш. Річ, за визначенням, непорушна». І саме йому доводиться розплутувати таємничі вбивства молодих жінок. Крок за кроком Богдан Лисиця, детально аналізуючи найменші дрібниці, на перший погляд здавалось би несуттєві моменти, наближається до жорстокого вбивці-вовкулаки. Читач теж має змогу перевірити свою інтуїцію, методи індукції та дедукції. Письменник час від часу «підкидає» професору й реципієнтам різні можливі варіанти розгортання подій, потенційних вбивць. І кожного разу (практично до останніх сторінок роману) всі припущення і підозри виявляються безпідставними. Авторові вдається тримати читача в напрузі від першої до останньої сторінки.
У своєму романі В’ячеслав Васильченко порушує велику кількість морально-етичних проблем, що хвилюють людину ХХІ століття:
– Людина і природа: автор неодноразово наголошує на тому, що природа часто потерпає від руйнівних дій людини. А насправді, цитуємо, «Щастя полягає в самовдосконаленні, чистому сумлінні й доброму розумі. Ц е і є справжній шлях для людини»;
– Проблема морального вибору: реалізується через образи і вчинки Ольги Довгань, Антона Свідерського, Андрія Ведмедері та ін.
– Проблема людяності, честі, обов’язку.
е можна оминути увагою й багату образну мову твору. Письменник широко послуговується варваризмами (нумо, колися: що намислив?; сільських грендфазе; крейзонутість), індивідуально-авторськими неологізмами (здивованооким, глибокозадоволено, ордозаври, сміхонасолода), яскравими влучними епітетами, метафорами, порівняннями (шашликові оргії, вовчаста Тойота, рідкозуба шеренга, несміливі струменці прохолоди, як стара пошарпана гітара тощо) для створення відповідного тла, на якому відбуваються події, емоційного забарвлення, характеристики індивідуального мовлення персонажів.
Динамізм оповіді досягається живими діалогами, конструктивними міркуваннями, швидким перебігом подій. Саме тому цю книгу неможливо залишити недочитаною «до завтра»: її обов’язково треба прочитати одразу … до останньої сторінки! А потім ще певний час обмірковувати, перечитувати окремі місця, захоплюватися розумним, безстрашним і кмітливим професором Лисицею, насолоджуватися мовою роману, авторськими влучними характеристиками.
Хотілося б ще декілька слів сказати про авторські ремарки, які жодним чином не уповільнюють перебіг подій у творі. Це виписки зі статей Лисиці (який писав їх під псевдонімом Володимир Ярчук), в яких подаються вичерпні, практично енциклопедичні, дані про вовків та вовкулаків. Ця інформація дозволяє читачеві зорієнтуватися у художньому просторі твору і будувати свої власні припущення: вбивця – людина чи все ж таки химерний вовкулака?
Не розкриватимемо особливості сюжету твору, щоб читач зміг самостійно познайомитися з цим майстерно виписаним детективом. Зазначимо лише, що роман В’ячеслава Васильченка вартий уваги не тільки поціновувача якісного детективу, а й філолога як предмет наукового дослідження.
| |
| Переглядів: 1481 | Рейтинг: 5.0/6 |
| Всього коментарів: 0 | |