Прочитала роман В'ячеслава Васильченка «Дворушники..» Ніколи раніше не читала детективів, тому не маю з чим порівнювати. Але скажу одне – ця книга мені сподобалася. Насамперед сподобалася цікава історія, яку розплутував київський професор та тимчасовий, але справжній журналіст Богдан Лисиця. Йому дісталася нелегка справа, а саме  – розкривати вбивство жінки багатого бізнесмена Бориса Довганя. Злочин вчинено дуже продумано, адже усі докази вказують на те, що жінку загриз вовкулака. Але Богдан не з тих, хто вірить у містику. З недовірою ставлячись до цікавих казочок бабусь про реальне існування перевертня, він серйозно береться за справу і починає шукати «вовка» серед людей. Історія настільки заплутана, що іноді доводилося перечитувати певні сторінки двічі, щоб зрозуміти кожну деталь, адже у детективах дуже важливо не упустити жодну інформацію. Поряд з детективом, ми спостерігаємо і за любовною лінією професора: його серце підкорила красива та витончена дівчина на ім'я Дарина, яка була найкращою і найближчою подругою загиблої Ольги.

А щодо нашого героя, то він  –  досвідчена, розумна та талановита людина з хорошим почуттям гумору. Він добре справляється з завданням, яке йому доручив його друг та головний редактор газети «Презумпція» Сергій Бондаренко. З посвідченням журналіста, Лисиця з'являється у всіх місцях, де можна зачепитися за щось, що могло би допомогти у пошуку злочинця. Чим глибше він втягується у цю справу, тим заплутаніша вона здається, адже Богдан дізнається, що після вбивства Ольги Довгань скоєно ще одне вбивство за точно таким же сценарієм. Хто загадковий серійний вбивця та навіщо йому все це? Як відомо скільки би ти не старався щось сховати, одного разу правда візьме своє. Так сталося і цього разу.
Стосовно заголовка, я вважаю, що він підібраний вдало, тому що дізнаєшся чому книга названа саме так в кінці, коли злочин розкрито. Як казав відомий італійський письменник Еко Умберто: «Придумуючи заголовок до своєї книги, автор не зобов'язаний інтерпретувати її зміст».

Також не можу не приєднатися до людей, які одразу помітили чисту українську мову в романі, що нині рідко зустрінеш. Звичайно є письменники, які пишуть грамотно, але що мені сподобалося у «Дворушниках..» –  це власне стиль мови. Автор пише короткими іменними реченнями, що полегшує читання та сприйняття інформації. А ще, у книзі присутньо багато фразеологізмів, які прикрашають текст. Читаючи книгу, отримуєш задоволення від солов'їної української мови та поповнюєш власний словниковий запас. Особисто для мене ця книга несла й певний дидактичний характер, не тільки через нові слова, які я дізналася, а й через те, що вона підштовхнула мене задуматися над тим, що люди – створіння лукаві і продажні...
Щодо сюжетної лінії, то відчувається, що усе чітко продумано. Читаючи сторінку за сторінкою, отримуючи все більше почуття загадковості та інтриги, хочеться скоріше дізнатися ім'я вбивці, бо містичність роману викликає неймовірну цікавість. Якось навіть проїхала станцію метро, на якій мала виходити.
Коли дізналася хто ж усе таки скоїв злочин, була здивована. Мене перевовнювали емоції. І ще, в кінці книги знову з'являється дівчина, в яку закоханий професор і тут... зовсім невчасно книга закінчується. Але фраза «to be continiued...», ніби натякнула, що у наступних пригодах обов'язково буде продовження любовних відносин Дарини і Богдана.