Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Міні-рецензія на детектив В'ячеслава Васильченка «Притулок для прудкого біса»
10.03.2014

Віталія Кречун-Добра
 
...

 


Васильченко В’ячеслав. Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня­», 2013. – 292 с.

Прочитала ще одну з книг В. Васильченка, а саме – «Притулок для прудкого біса». Сказати, що менi цей роман сподобався – це майже нiчого не сказати. Читаючи, я ставала героєм, поринала у пригоду, мислила й шукала винного. Нова історія від Васильченка – це своєрідна гра вбивці з жертвою, читача з книгою. «Притулок для прудкого біса» – книга «з характером», яка тримає в напрузі від першої сторінки.
Першою загадкою для мене стала вже назва. Знаєте, що таке «Притулок для прудкого біса»? Бо я не знала, доти, поки не почала читати детектив. Це злочинець, якого треба викрити. Знайти такий притулок – розшифрувати поганого хлопця, в якому «біс прудкий воскрес». А точніше: в кому цей біс оселився – той і злочинець.

«Кожен наш крок відлунює в пам’яті Всесвіту» застерігають перші сторінки роману, герої якого забули цю просту істину. Зразу виникає асоціацiя з «Дворушниками…», де перемагають, всупереч законам Всесвіту, Добро та Справедливість. Однак «Дворушникам…» властивий лiризм, а в цьому романi більше динаміки, більше драйву, більше перцю, зрештою.

Цього разу професор разом з «однокашником» з юрфаку, полковником міліції Євгеном Кодаковським бере участь у розслідуванні заплутаної справи. Незнайомець посилає листи-погрози впливовому київському бізнесменові Никонову. У кожному листі – вірш-загадка. Розгадати її – вписати в клітинки кросворда прізвище наступної жертви. Кого не вгадали, того викрали. Далі – наступна загадка, головоломка починається спочатку. Опис їхніх злодіянь зашифрований у віршах. Після одержання кожної такої погрози, незважаючи на зусилля правоохоронців, обов’язково зникала відповідна людина. З кожним нерозгаданим прізвищем довкола Никонова звужується коло безпечного простору. Стає зрозуміло, що одного разу у вірші прийде заховане й прізвище бізнесмена...

В основі роману, лежить історія звичайних людей, які колись підписали угоду з дияволом. Вони отримали всі життєві блага: найкращі машини, найдорожчі наїдки, найвишуканіших жінок. Однак, як виявляється, обміняти совість на успіх – не безкоштовно. За все доводиться платити. Так влаштований світ. Андрій Никонов – один із тих, котрий хоч ніби й жив праведно, але не вберігся від гріха. Вiн отримує послання у вигляді кенотафій – «надгробних написів для тих, чиє тіло не знайдене». І кожна поезія закінчується словами: «…Та Око бачило з небес, у кому біс прудкий воскрес…». Смертоносець пропонує Никонову поламати голову над кросвордом. Кросвордом смерті. У кожному вірші зашифроване ім’я жертви з оточення бізнесмена, а далі і – самого Андрія.

На допомогу приходить професор Богдан Лисиця (звісно, куди ж без неперевершеного, гострого на розум Богдана Лисиці, який сталевою логікою, нестримним бажанням і безстрашністю кладе край злочинним діям і різного роду несправедливостям). Богдан залюбки починає слідство. Справа нелегка і без втрат не обійдеться, але й без винагороди – принаймні головний герой – не залишиться. Задля розв’язання непростого завдання Богдан Лисиця підключає всі свої можливості. Чоловік аналізує тексти, співпрацює з міліцією, залучає до роботи свого друга-журналіста Бондаренка, а головне – веде власне таємне розслідування. Ось тут і стає гаряче. Адже це категорично заборонено Богдану Кодаковським, який хвилюється за життя однокашника. Але ж Богдан не був би «Лисицею», якби не вплутався у щось загадкове і заборонене.

Подвійна гра краде у професора спокій і нерви, але і взамін дещо дарує. Наш «слідопит» спочатку натрапляє на слід чарівної дівчини Жанни. Вона красуня, розумна, вихована, комунiкабельна (на побачення не запізнюється, не ображається на дурниці). Жанна не залишає серце професора у мирі і злагоді. Краде його. У них зав’язуються стосунки… Стосунки зав’язуються, а ланцюжок «смертельного кросворда Никонова» починає розв’язуватися. Знову ж таки не без участі Жанни (про яку вона навіть не здогадується, до речі).

Богдан Лисиця іменує ворога Никонова Естетом. Він сильний супротивник. Ерудит із тонким поетичним смаком і талантом. Естет завжди на декілька кроків попереду. Його неможливо скинути з канату, і це ще більше розпалює бажання Лисиці зірвати маску із загрозливого словолюба. Передбачити фінал неможливо. І відповідь на запитання: «Хто вбивця?», що так уміло лоскоче цікавість читача, з’являється, як і належить «detective story», на останніх сторінках.

Приємного всiм читання...

// https://www.facebook.com/groups/MoyaKnyha/permalink/755546587798068/
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (10.03.2014)
Переглядів: 841 | Рейтинг: 4.0/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]