У четвертому романі В’ячеслава Васильченка його незмінний герой Богдан Лисиця вирушає у мандрівку аби врятуватися від себе самого або ж загубити себе. Невдачі на особистому фронті приводять його до невеликого острову Авгі (вигаданого письменником) аби забутися, а також, в перспективі, знайти ту чарівну ріку Стікс та переплисти на той берег… Та не все так просто. Молоденький Лисиця навіть не уявляє, наскільки все непросто.

В’ячеслав Васильченко ні на мить не дозволяє герою розслаблятися, поринати в безглузду буденність. На кожному кроці його «професора» (котрий саме в цьому романі ще аспірант, і навіть не здогадується, яка доля на нього чекає) підстерігають різноманітні пригоди, а ще… талановито влаштовані вбивства. Варто сказати, що автор не безглуздо вбиває своїх героїв, а з певним шармом, щоб читач, так би мовити, отримав естетичне задоволення.

Майстерно закручений сюжет не дозволяє покласти книгу на полицю, забути про неї, а через півроку витирати з неї товстенний шар пилюки. Ні, цього не буде. Ти не заспокоїшся доки не дізнаєшся, хто ж, чорт забирай, винен у всій тій плутанині, хто розкидав пастки і на чиїй совісті всі ті смерті. Так як і має бути в хорошому детективі.

В романі знаходить відгомін і викладацька діяльність письменника: «Богдан узяв з рук дівчини ключа, помітивши, що вона має красиві руки з тонкими довгими пальцями і бездоганним манікюром. Та й зовні симпатична. У цьому переконався лише зараз. «Що ж, «зарах», – промайнуло в голові, – учора ж нічого особливого в ній не помітив».

Оце «зарах» і є тим, що змушує серце студентів битися швидше. А такі моменти у книзі викликають приємну посмішку.

Особливістю творінь Васильченка є витончена мова. Українська мова. Цікаво, що у «Факірі» він поєднує фразеологізми та різноманітні художні засоби із витонченими «європейськими традиціями». Наприклад, зустрічається щось на кшталт «Ну він і телепень, – подумав Богдан», а читач відразу починає думати, чи середньостатистичний європеєць зрозумів би значення слова «телепень»? Або ось таке поєднання «Швед. Завжди з дамою своєю ходить… Так от він кілька хвилин мене не відпускав. Плів про Химині кури». «Ходить із дамою» і «плете про Химині кури» – незвичайні такі асоціації для простого смертного.

У «Факірі» Лисиця знаходить собі колегу, англійського поета Марка Тейлора, який допомагає розгрібати наслідки подій на відрізаному від світу острові, підтримуючи юного детектива… своїми віршами. До речі, вірші Тейлора – гарний приклад того, що талановита людина талановита в усьому, тобто прозаїк одночасно може бути і поетом (мова про автора роману). Саме Тейлор нарікає свого «колегу» містером Фоксом і допомагає розслідувати вбивства та… їсти смачне морозиво.

Якимось дивовижним чином у книзі поєднані поміркованість, розсудливість та світлий розум разом із закрученим, насиченим подіями сюжетом. Але все ж таки, для того, щоб зрозуміти суть справи, необхідно розгорнути книгу із підступною змією на обкладинці.