13.11.2015

Ігор Ольшевський

Мистецтво підкорювати читача

Почну свою розповідь як казку. Діялося це у двадцятому віці. Жила-була на Волині дівчинка на ймення Галинка. Росла-росла і доросла до тих літ, коли настав час вступати до вишу. Обрала тодішній Луцький державний педагогічний інститут імені Лесі Українки (попередника нинішнього Східноєвропейського національного) і не прогадала, оскільки одразу ж опинилася під дбайливою опікою нашого незабутнього куратора – світлої пам’яті Тетяни Степанівни Баран, – котра постійно плекала в нас саме творче начало. Автор цих рядків тоді віршував, а Галинка писала чарівні прозові мініатюри, які, бувало, озвучувала на практикумі з української мови (який, зрештою, Тетяна Степанівна й вела). Хоч як дивно, але в мені наш куратор побачила публіциста, а у Галі – ніжного лірика: її проза сприймалася як поезія...

Слова нашої наставниці виявилися пророчими. З часом я перейшов із віршів на есеї, а Галина (для студентів – Галина Іванівна) Яструбецька постала в нинішньому столітті не лише як талановитий науковець, доктор філологічних наук, професор кафедри української літератури інституту філології та журналістики СНУ імені Лесі Українки, а й як яскрава поетеса, член Національної спілки письменників України, авторка чудових збірок «Memorioglifika (Різьблення на пам’яті)», «Photodosia (Світлодаяння)», «Поліський пілігрим», «Kalophonia (Прекраснозвуччя)», «Яшмове серце»... І, нарешті, цього року з’явилася друком нова книга пані Галини – «1 = 3».

В анотації до видання зазначено, що ця збірка – «екзистенційно-онтологічний щоденник-діалог», «поетична монодрама», головний персонаж якої є «слововірш». Справді, ця книга – діалог із Богом, світом, з авторами, котрим належать мотто до багатьох творів, і з творів яких вряди-годи сплітаються максими-центони (sic!), це діалог із собою колишньою і собою майбутньою, зрештою із читачем – діалог, який триває, навіть коли прочитано останню сторінку.

Трапилося так, що до рук мені «1 = 3» потрапила лише на презентації, яка відбулася 13 листопада в інституті філології та журналістики (ведучою дійства була доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри теорії літератури та зарубіжної літератури й також поетеса Марія Моклиця), тож знайомство з книгою проходило, так би мовити, в безпосередньому контексті цієї імпрези. Гортав сторінки видання, що побачило світ у поліграфічно-видавничому домі «Твердиня» (директор – відомий письменник і видавець Микола Мартинюк), слухав поезії з вуст самої авторки й не переставав дивуватися розмаїттю несподіваних тропів, де кава не холоне, а «смеркне» в горнятку, де вічність кує «голосом безгучним», душа кобзи дрижить, як «перемерзлі губи малого Поводиря», ніч свище, «заклавши в рот пальці місячні», «слово сочиться живицею сосон зрубаних», а людина звучить, як «музична метафора Бога». Ловив себе на думці, що присутній не просто на святі, а при таїнстві творення, і ставала зрозумілою символіка назви. Річ у тім, що багато хто з нас, як папуги повторюють із року в рік, ба навіть із віку у вік псевдоістини на кшталт «людина – комашка», «людина нічого не може», «від долі не втечеш», і навіть не намагається вчитатися в рядки 26–27 віршів першого розділу біблійної Книги Буття, де мовиться, що Господь створив людину за образом і подобою своєю, отже, ТЕЖ ТВОРЦЕМ, творцем власного світу і власної долі. Скажу більше: у прислів’ї «На Бога надійся, а сам розум май» немає ні крихти атеїзму – лише нагадування про земну місію людини-творця, котра зобов’язана, уповаючи на Всевишнього, докладати і власних зусиль, і власного розуму, яким наділив її Бог. І якщо Господь єдиний у трьох іпостасях (Бог-Отець, Бог-Син, Бог-Дух Святий» або ж «Творець, Спаситель, Утішитель»), то і людина повинна реалізуватися, як «один, що дорівнює трьом» (творити власний світ, виручати інших людей з біди, і втішати їх у горі). Про це можна говорити багато, але найліпше – прочитати, ні, вчитатися у книгу Г. Яструбецької.

Варто сказати, що презентація нікого не залишила байдужим. Свої міркування про представлене видання висловили доктор філологічних наук, професор Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Юрій Ковалів, доктор філологічних наук, професор Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка Микола Зимомря, літературний редактор книжки, голова Волинської організації НСПУ Петро Коробчук, колега Галини Яструбецької по кафедрі, кандидат філологічних наук, доцент Вікторія Сірук, член Національної спілки художників України Катерина Ганейчук. Було висловлено також чимало заслужено схвальних слів на адресу директора «Твердині» Миколи Мартинюка й ілюстратора книги (і, до речі, всіх збірок Г. Яструбецької) – відомої художниці Наталії Кумановської.

Зустріч підійшла до кінця, а я ще довго розмірковував над мистецтвом підкорювати читача, яким, поза всяким сумнівом, володіє Галина Яструбецька, і думалося, що Тетяна Степанівна, оглядаючи зі свого виміру тріумф своєї студентки, радіє за неї.

// http://eenu.edu.ua/uk/articles/mistectvo-pidkoryuvati-chitacha