Головна » Статті » Автограф-сесія » Автограф-сесія

Ексклюзивне інтерв'ю Жанни Куяви для сайту Вікторії Гранецької
02.09.2013
 

Офіційний сайт Вікторії Гранецької

Вікторія Гранецька (м. Вінниця)

Жанна Куява: «Уміння віддано любити – моя найбільша від Бога нагорода»
 
   

Мабуть, немає у літературному середовищі людини, яка б не чула про Жанну Куяву – молоду київську журналістку, що є завсідницею чи не всіх культурно-мистецьких заходів столиці, а також авторкою щирих, справжніх, емоційно заряджених рецензій на книжки (після її аналізу завжди хочеться прочитати ту чи іншу книгу). Тож було б дивно, якби сама Жанна не прийшла зрештою до того, аби писати романи. Про те, чи легкий шлях із журналістики в літературу, звідки беруться неймовірні життєві історії для книжок, про що мріє сама авторка зворушливих романів та багато-багато іншого я вирішила спитати в Жанни у дружній розмові. Вийшло отаке цікавезне інтерв’ю!

 Жанно, ти двічі надсилала рукописи на літературний конкурс «Коронація слова» і щоразу твою роботу було відзначено. Розкажи, будь ласка, про свій досвід участі в «Коронації». Як гадаєш, що саме причарувало журі та експертів, а згодом і видавців у твоїх романах?

Нещодавно якраз роздумувала над тим, чому мені пощастило бути поміченою на конкурсі «Коронація слова», адже туди направду надходять тисячі рукописів. І для себе визначилася: у житті є дуже важливою не лише Віра, а й Довіра. Свого часу, коли надумала лишень спробувати створити щось більше за журналістський матеріал, чомусь саме «Коронації» довірила свою «літературну» долю. Вирішила: якщо написане помітять і оцінять, то працюватиму в цьому напрямку. Щиро, всім серцем довірилася людям, у чиїх руках був мій найперший роман (адже саме «Із медом полин», а не «Нічниця» – моя перша велика робота, над якою довго працювала), але вердикту довелося трохи почекати, призапасившись при цьому ще й Вірою в Долю.    

 Річ у тім, що перша назва роману «Із медом полин», як і його первинна версія, вельми відрізнялися від того, що виходить у світ уже ось-ось, до Форуму видавців у Львові. Добре знала, що ті мої початки були кволими, слабкими й недопрацьованими, тому на жодну відзнаку не розраховувала. Проте однаково надіслала роман на конкурс і згодом дізналася, що він отримав непогані оцінки, але до найкращих не увійшов. І добре. Бо отримала чудову можливість попрацювати над ним згодом, що принесло мені п’яте місце на цьогорічній «Коронації слова».

Чому так детально і довго про це розповідаю? Бо якщо хтось із авторів надіслав своє творіння на конкурс і його не відзначили, це означає лише одне: коли не опускати руки, то ваша сьогоднішня поразка неодмінно забезпечить вам завтрашню перемогу.

А що сподобалося експертам та видавцям у моїх творах? Може, щирість і відвертість, а може, нагадування про щось близьке, рідне, пережите…

 Хочеться окремо зупинитися на тематиці твоїх творів. Адже за рік у тебе вийшло дві книжки. Звісно, вони оповідають різні історії, однак поєднує їх спільне місце дії – українське село. Так, як Жанна Куява, про сучасне село ще ніхто не писав. Звідки у вишуканої столичної панночки настільки глибоке знання й розуміння сільських реалій? Це йде з підсвідомості чи ти сумлінно збираєш типажі й історії для книжок?

Дякую, Вікторіє, за такі компліменти, але «столичною панночкою» я є лише останні шість років. До цього багато літ жила у сільській місцевості на рідній Волині, яку безмежно люблю. То вже улюблена журналістика поклопоталася про міське для мене життя: з 2003 року й донині стараюся якнайкраще прислужитися саме цій своїй професії, чи навіть покликанню…

Тим часом багато літ поспіль дуже хотіла вибратися з села, жити в місті. Доля здійснила це бажання, навіть подарувала переїзд до столиці, яка не тільки люб’язно прийняла мене в свої метушливі й водночас такі прекрасні багатонадійні обійми, а й допомогла відшукати себе, зрозуміти надважливе, ще й ощасливила зустріччю з Письменством.

Спершу вдавалася до творчості, коли сумувала за рідною домівкою. Вечорами, згадуючи неповторне поліське небо, сідала за комп’ютер і …поверталася додому. Бодай у словах, на папері… Нині розумію, що пишу про село на знак удячності за його велику любов до мене. Бо це той край, який навчив головному – Справжності у всьому. Тому в своїх книжках описую справжніх людей,  реальне життя.

 

Знаю, що ти постійно отримуєш читацькі відгуки на «Нічницю» – свою першу книгу, адже вона вже стала улюбленою для багатьох. Які слова фахового критика чи пересічного читача про книгу тебе вразили найбільше?

Якось одна з читачок написала мені: «Це як із мене списано». Гадаю, то найкраще, що може почути автор про свій твір. Бо про кого ми любимо читати найбільше? Авжеж, про себе…

А ще днями зателефонувала незнайома жінка й мовила: «Вважаю, ваш роман треба прочитати всім дівчатам, аби не розчинялися аж так в чоловіках…» Подумалося: якщо твір може застерегти, від чогось уберегти, про щось попередити, то це теж велика познака недаремної твоєї роботи.

 До Форуму видавців чекаємо «Із медом полин» – твою другу книгу, що увійшла в десятку найкращих цьогорічної «Коронації слова». Кілька слів про новий роман, заінтригуй потенційного читача!

У дитинстві у мене була подруга, яка жила в дуже бідній родині. Коли на свята я приходила до неї в гості, вона пригощала щавлевим борщем із алюмінієвої миски. І їли ми викривленими алюмінієвими ложками. Мені це видавалось чимось незвичним, навіть вабливим, бо вдома у нас був посуд уже сучасніший. Навіть просила була маму подати на стіл борщ у такій же старезній алюмінієвій посудині… Натомість подруга біло заздрила мені, що от я народилася в інтелігентній родині, і що їй теж хотілося б мати таких батьків, як мої…

Згодом я задумалася: чому одному суджено мати багато, а іншому так мало? Що воно таке – отой хрест, який мусиш нести протягом життя? Наскільки наше буття пов’язане з предківським, і чи можемо ми виправити те, що, здавалося б, виправити неможливо?..

«Із медом полин» – це історії подруг-нерозлийвода, кожна з яких несе хрест свого роду й навіть не здогадується про таємниці одна одної…

Не можу не спитати про інший бік твого творчого життя – журналістику. Це надзвичайно цікава робота, але чи не конкурує вона з літературною творчістю?

Відкрию тобі секрет: якщо сюжет роману «Нічниця» так, наче жив у мені, то «Із медом полин» – це переважно історії людей, яких пощастило побачити й почути саме завдяки журналістській роботі. Тож коли спершу й видається, ніби одне одному має заважати, то це не в моєму випадку. Я завжди сприймала героїв своїх статей на емоційному рівні, до кожного дослухалася серцем, старалася зазирнути в душевні закутки, аби відчути найважливіше і повідати це читачам. Кожна людина – це житейська історія. І не важливо, пишеш ти про неї журналістську статтю чи художній твір: відмінність лише у розмірі. Не в суті…  

 Про Жанну-письменницю та Жанну-журналістку вже знаємо. А якою ти є у звичайному житті? Чим займаєшся на дозвіллі? Де любиш відпочивати? Про що мрієш?

Колись один хлопець після тривалого знайомства сказав мені: «Таке враження, що ти завжди весела, життєрадісна, запекла оптимістка, а плакати й не вмієш…» «Ох, – подумала я тоді. – Зазирнув би ти у мою середину…» Бо насправді я надзвичайно чутлива, все беру близько до серця, мене легко розчулити й ранити. Але так само нескладно підбадьорити й надихнути…

Люблю усамітнення, іноді називаю себе куркою, бо дуже домашня, а часом вовчицею, бо й сама можу «вкусити» найрідніших гострим словом. Але при цьому не перестаю любити. Ні людей, ні життя, ні країни, в якій живу, ні мови, якою говорю. Уміння віддано любити – моя найбільша від Бога нагорода і водночас найдошкульніша прикрість. Адже, як казала героїня мого роману «Нічниця» баба Ріпа, «не кожен і витримає таку любов»…

Найкраще відпочиваю у колі родини, яка у мене дуже велика і дружня. Тому й сама мрію створити таку ж міцну і дружню сім’ю. 

Розмову провела Вікторія Гранецька


// http://www.granetska.net.ua/vitilnya/novini/zhanna-kuyava-uminnya-viddano-lyubiti-%E2%80%93-moya-najbilsha-vid-boga-nagoroda.html

Категорія: Автограф-сесія | Додав: Dyrektor (03.09.2013)
Переглядів: 1013 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]