Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Відгук на детективи В’ячеслава Васильченка

02.10.2014

Олена Зінченко (м. Київ)

 
«Та око бачило з небес, у кому біс прудкий воскрес»


Васильченко В’ячеслав. Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня­», 2013. – 292 с.

Прочитавши дві книжки В’ячеслава Васильченка «Притулок для прудкого біса» та «Дворушники або Євангеліє від вовкулаки», хочу одразу відмітити, що обидва детективи цікаві та інтригуючі, але все ж таки мені більше сподобалися «Дворушники..» Чому? Не через те, що один роман кращий або гірший у написанні, а саме через сюжет, його багатогранність та заплутаність. Не скажу, що в «Притулку для прудкого біса» все просто. Звичайно ж, ні. Але мене чомусь більше затягнуло у «Дворушники». Гадаю, це просто мій смак.

Але сьогодні моя рецензія буде саме про «Притулок для прудкого біса». Це черговий роман про пригоди веселого та розумного професора-детектива Богдана Лисиці. Звісно, що детектив – це не його фах, але життя постійно пов’язує його з містичними пригодами, які Лисиця має розкручувати і, слід відмітити, що у нього це вдало виходить. Саме через це можна без сумніву казати, що він – справжній детектив.

Щодо головного героя.. Коли я читала роман, то у мене складалося враження, що Богдан – це прототип самого автора. У рецензії про «Дворушників…» я не ризикнула цього написати, адже подумала, що, можливо, я помиляюся, бо не дуже добре знаю В’ячеслава Васильченка як людину. Схожими рисами між головним героєм та автором є стиль мови та почуття гумору. Також спільним є те, що і В’ячеслав Васильченко, і Богдан Лисиця працюють педагогами в університеті і обидва різними нитками пов’язані з журналістикою. Що ж власне про Лисицю, то він – мудрий і досвідчений чоловік, який завжди охоче допомагає своїм друзям. У Богдана добре розвинена й інтуїція, й логіка, хоча такі речі рідко існують разом. Він трепетно відноситься до своєї роботи, що позитивно характеризує його як людину. Також не можна не згадати чудове почуття гумору. Текст сприймається легко та весело, адже навіть у найнапруженіші моменти Богдан не забуває пожартувати.

І нарешті про сюжет.. Не буду глибоко переказувати або як ще кажуть «спойлерити» роман. Розкажу коротко, адже читач сам має дізнатися про усі цікавинки детектива. Отже, багатому чоловікові, який отримав від життя все, несподівано приходить лист-кенотафія, у якому написано, що він розплатиться життям за свої гріхи. Але також «майбутній вбивця» пише про те, що у Андрія Никонова є вихід – розгадати кросворд, який складається з прізвищ людей. На перший погляд звучить примітивно, але водночас дуже страшно, адже вбивця дає малі терміни на розгадування. Якщо Андрій не встигає за наданий час здогадатися про кого йде річ у кожній наступній кенотафії, ту людину буде знищено. За цю справу береться професор Богдан Лисиця, якого закручує у вир таємничих подій...

Також мені сподобалися вірші, які присутні у книзі. Однозначно можна сказати, що автор роману – талановита людина, яка пише не тільки чудові детективи, а й красиві вірші. Ось один з них:
Він каїну жорстокому служив,
Беріг від лиха спокій його й тіло,
А сам життям подвійним тихо жив,
І серце не боліло, не двигтіло.

Він в закуліссі теж грішив. Було
( Бо в юності свої для всього гасла).
Усе те в Лету назавжди не загуло,
І пам’ять про злодійства не погасла

У ока, що зорить за всім з небес,
І бачить, в кому біс прудкий воскрес.

Підсумовуючи, усім рекомендую прочитати роман В’ячеслава Васильченка, адже ця робота дійсно варта уваги. Книга корисна не тільки цікавим сюжетом, а й красивою українською мовою. Приємного читання...

Опубліковано на умовах ліцензії CC BY-SA, https://creativecommons.org/licenses/by-sa/3.0/deed.uk

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (02.10.2014)
Переглядів: 700 | Рейтинг: 4.2/4
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]