Прикинуся-но критиком поезії!

На кого має бути схожий критик і яким він не має бути. Гадаю, він не може своїми кирзовими чоботами «наукового методу» досліджувати (наслідити) в барвистому квітнику поезії, щоб не затоптати ненароком живу красу. Грубі руки критикана-аналізатора з його алгоритмами тестування віршів лише дегармонізують тонку тканину сенсу вірша, його мудрість заховану в символ чи красу замасковану метафорою. Та й відточений скальпель психолога-препаратора, риючись в комплексах давно похованих в підсвідомості вражень і споминів, може легко поранити, деформувати найпотаємніше. Критик швидше повинен бути схожим на дегустатора в виноробстві і кулінарії чи нюхача в парфумерному виробництві. Він має сказати своє «Ах!» чи «Ох!», відмітивши достоїнства поетичного витвору, або «Отако…» чи «Отуди…», спрямовуючи авторів до вершин довершеності.

Я щиро радію кожному факту виходу чергової книжки українських авторів. Нехай, навіть, наклади їх будуть зовсім манюні – дарма.

Тож беру нову збірочку Світлани Костюк. Ця книга в товстій, надійній, гарно оформленій палітурці. Краса!

Спочатку я кругом ходив з нею, просто тримаючи в руках.

Потім повільно з перервами читав. Імпонувала мені при читанні розважливість, споглядальність, спокійна інтонація поезій, без надриву і демонстративності. Ну, а от тепер намагаюсь висловити свої враження. Як критик, вірніше реципієнт – тобто суб'єкт, що сприймає адресоване йому повідомлення.

Збірка поезій Світлани Костюк називається «Листи без конвертів».

Хто не бажав би отримувати листи!? О, цей хвилюючий момент, коли з надією відкриваєш поштову скриньку і переповнюєшся дитячою радістю і цікавістю. А далі читання, під час якого виринає з листа новина, знання, емоція, душа, внутрішня енергетика відправника.

Добре, коли в людини є хтось, кому можна було б написати. Написати лист… Або книжку…Або хоча б покласти в пляшку записку і кинути в море…

Хто не волів би бути почутим?!

Але чому «Листи без конвертів»?

Можливо, тому, що автор не уявляє своїх адресатів? Або не хоче пристосовувати під конкретного адресата стиль свого письма і своїх листів? (Чув, що тепер стає популярним так званий посткросинг, коли надсилаються листи і поштівки не лише рідним та близьким, а й незнайомцям.)

Та на це питання поетеса намагається відповісти в першому ж вірші-зверненні:

«Від автора» (10)**:

«Мабуть у кожного потреба є така:

Комусь розповісти щось сокровенне…»

«…Листи відкриті відправляю в світ людей…

Вони в дорозі вже, беззахисні, як діти…

А раптом хтось пригорне до грудей?

Або вони когось зуміють обігріти…»

Поетеса пише різножанрові листи – це листи-звернення і листи-роздуми, листи-розповіді і листи-сповіді: «Ігореві Павлюку»(17), «Розмова з сином»(18), «Сповідь віршу»(25), «Сповідальне»(80)

«Листи до казки»(48):

«…Чогось мені тепер не вистачає

В холодному осінньому саду…

Бо й досі сниться: казка ще чекає…

Бо й досі (вірте!) я до неї йду…»

«Лист на кладовище»(59):

«…Без Вас чомусь змалів цей білий світ,

 І важко передати це словами,

Бо неважливо, скільки тобі літ,

Коли так хочеш у обійми мами. …

А поруч розростаються хрести...

Село повільно переходить в тишу.

…Пожовкле листя схоже на листи,

Яких не пишуть…»

«До мрії»(79):

«А ми з тобою зовсім не такі…

Ми пишем вірші…Спокій нам не сниться…

Чужі нам звершення, якщо вони легкі…

І журавель нам ліпше, ніж синиця…»

«Розмова з собою»(46):

«...Але і в дитинстві ми гралися часто "в принцес",

І дуже хотілось для когось лишатись єдиною...

...Оголене серце пронести по долі своїй – це вже, знаєте, хрест...

Найважче - собі бути вірною, отже людиною...»

Світлана Костюк в збірочці поезій «Листи без конвертів» пише про різні, часом складні і делікатні речі.

Вона пише: «Про душу»(45), «Про рай земний»(20), «Про жіноче щастя»(90), «Про себе»(12), «Про найдорожче»(57) , «Про життя»(67), «Про лукавство»(37):

«Ми любимо часто казати, що так боїмося гріхів…

Насправді лукавимо. Все це нічого не значить.

Бо граємо ролі. В лавині сфальшивлених слів

Забули, напевне, що Бог усе чує і бачить».

«Про творчість»(28):

«Веселками заквітчую життя,

Вплітаю музику у думу журавлину...

Зболілий вірш під серцем, Як дитя,

Перериває вкотре пуповину...»

«Про поетів»(19):

«Нема поетам місця на землі,

На цій планеті, скривдженій віками,

Тому ячать неначе журавлі,

І плачуть не сльозами, а зірками…»

Про час:

«А час біжить немов з берези сік,

Як пелюстки черемхи біло пінні.

Ця дивна мить і є земний наш вік,

Прекрасний у польоті та цвітінні…» (30)

 Про натхнення:

«Люблю цей час. І тишу. Й самоту.

Із чаші неба пити трунок дива...

І відчувати простір, висоту,

І вірити, що пишеш – знать, щаслива...» (13)

І на завершення. Багато хто (в їх числі і я) знаходить в обміні текстами збудники приємних спогадів, віддушину і радість. Тож пишіть листи!

-------------------------------------------------

*Рецепція – (фізіол.) процес сприйняття та переробки інформації, що надходить в організм від сенсорних систем при дії на них адекватних подразників.

**– в дужках номер сторінки в збірці Світлани Костюк «Листи без конвертів».