| Головна » Статті » Рецензії » Рецензії |
Рецензія на повість Степана Процюка «Гілочка і Муркотасик»
22.03.2013
Христина Букатчук Можливості Асклепія  Процюк Степан. Гілочка і Муркотасик (історія одного зречення) // Процюк Степан. Бийся головою до стіни : психологічна проза / С. В. Процюк ; післям. Б. Пастуха. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2013. – С. 5–55. Усе починалося з самотності. Можна багато просторікувати про особливості характеру чи виховання, але самотність – це невблаганний жереб. Степан Процюк. «Гілочка і Муркотасик»
Вона відповіла, що знає скільки йому років: «Сорок три. А мені двадцять п’ять». Він подумав: «(Гм-гм... а чому б і ні? Вона сама проситься... Що я втрачаю... потім жалкуватиму, що відмовив... чи з одною жінкою я кохався... полюбимося і розійдемося... але... тут щось не так...)». У такій напівграйливій манері розпочинається історія кохання між Іриною та Костем у повісті «Гілочка і Муркотасик» Степана Процюка.
Паралельно з метафізичного простору доносяться перестороги стосовно цих стосунків: «...Відступіться. Забудьте. Викиньте із серця. Ви не створені одне для одного. Надто багато перешкод. Надто багато людей ви зробите нещасливими. Надто несполучним є ваш вік. Надто багато обов’язків маєте перед іншими».
Чоловіче й жіноче психологічне утворення в тексті творить активну складну ситуацію взаємин з тенденцією до драматичності. Фемінне начало входить у маскулінний простір, надаючи йому нової якості – відчуття власної потрібності. Натомість вихід з нього провокує ряд деструктивних процесів для обох суб’єктів.
Укотре герої Степана Процюка опиняються на психотектонічному зсуві поведінкової норми. Починають балансувати в помежів’ї шлюбу й адюльтеру. Їхні стосунки перебувають у просторі невизначеності. Однак алгоритми Любові актуальні і в ньому. І, на жаль, запрограмовані на розвиток за викриивленим сценарієм, де бажання вірності, відданості модифікується в жіночу істерію та чоловічу спробу ритуалізації взаємин.
Кость прагне всеціло володіти нею, але це бажання в дійсності має перешкоду, бо Ірина заміжня. Відтак у підсвідомості виринають страхи дикої зради, що в алегорично-гротескній формі оприявлюється в його фантазіях, снах: «Костеві незрідка видавалося, що його Гілочка веде паралельне життя, що їй мало його, що вона має короткочасні сексуальні пригоди, про які він не знає. Це було нестерпно. <...> Кость уявляв ці пестощі, чужі чоловічі руки, її еротоманію і хтивість. Тоді він ненавидів свою Гілочку».
Почуття власності для чоловіка часто реалізується в жіночому об’єкті. Маскулінний інтелект Костя попри усвідомлення (з погляду соціальних етики та моралі) табуйованого кохання, у парадоксальному режимі структурує ідеальний світ. Світ неспівпадінь з реальністю. Звідси бере початок невротичний конфлікт бажаного й дійсного. Невдоволення потреби (бути з коханою половинкою «цілком і повністю») у психоемоційній сфері провокує низку психофізіологічних проблем.
Спонтанна садистична агресія Костя до Ірини циклотемічно трансформується в лібідозну ніжність до неї: «Ти говориш щось образливе... кричиш... кажеш, що я переспала з усім складом журі... що я – підстилка й блядь... що ти не можеш так жити далі... Раптом даєш мені ляпас. Я падаю на підлогу. На лиці кров. Це твій ритуал? Він насправді такий? Тоді ти бліднеш, шепочеш якісь перепрошування... Ти хочеш мене трахнути? Ти – шизофренік!» Ґенеза акту агресії до жіночого об’єкта у психіці Костя випливає із внутрішнього глибинного екстраполювання спротиву до її заміжжя, до законного чоловіка.
Аналогічна симптоматика ревнощів, агресії проявляється й в Ірини: «...вважала, що її Муркотасик щось приховує від неї... А своїми безглуздими ревнощами, своєю параноїдальною маячнею лише хоче вдало заховати своє гидотне донжуанське єство». Так вона уперше вловлює ноти огиди, а відтак злості до коханого, до їхнього кохання.
Проблеми душевно-духовного виміру у психосвідомості жінки провокують розлади в сексуально-інтимній сфері: «Раптом Іра заридала. У цьому плачі було щось моторошне й принизливе для нього. Вони ніколи не мали сварок через любощі. <...> Запала гнітюча мовчанка. Повітря їхніх зустрічей ранило. <...> Іра знову заплакала. Як семирічне дівчатко. Її сльози заливали постіль, подушку, повітря. Костевими щоками також скотилося кілька сльозин». Систематичне невдоволення, замовчувані претензії, неможливість абсолютної самовіддачі призводить до розчарувань одне в одному.
Герої С. Процюка мають кохання за панацею від екзистенційного душевного вакууму, любощі – за симулякр ідеального єднання. Плекаючи спрагу одне в одному, вони готові брати, але не віддавати. Таким чином, поглиблюють власний егоїзм, покликання якого – руйнувати когось і себе: «Ви стомилися від вашого кохання, вашої боротьби егоїзмів, вашої самотності на двох, вашого гріха. Ви не відкриєте свої серця для іншої любові, а її нездатна замінити жодна людина. Ви покладаєте одне на другого занадто великі сподіванки. Ви неспроможні їх виконати. Звідси всі ваші біди. Бо ваша любов є лише додатком до ваших нарцисизмів».
Окреслена в тексті модель кохання є ілюстративним матеріалом невротичних гендерних взаємин, коли, за К. Хорні, невротичні особистості не вміють любити, але тотально прагнуть, щоб любили їх. В умовних психомедичних висновках С. Процюк резюмує про неможливість здорових щасливих стосунків між нездоровими й нещасливими, ураженими симптомами неврозів: «Ліфт велетенського хмародряпа не працює. А вони йдуть і йдуть. Скочуються донизу. Підходять до сонця, щоб знову покотитися донизу впертими і наївними клубками. Нехай ідуть. Нехай вірять в успіх Сізіфової праці».
Універсальну психологічну інтенцію стосовно взаємин і доль героїв у післямові «Клаптик світла для відчаю» моделює Богдан Пастух: «Це крапка в розвитку людини люблячої, людини – шукача щастя». Вибираючи психоекзистенційну есенцію у стосунках чоловіка і жінки з повісті «Гілочка і Муркотасик», літературознавець підсумовує, що ««це історія кохання, зради, приреченості сильних почуттів на поразку в соціумі», «гола морфологія людського життя в соціальному просторі», «письменник представляє нам людину, яка роздерта власним сумлінням між покликом обов’язку та власною природою. З цієї неспівмірності розпочинаєтсья психологічний конфлікт всередині персонажа». Схильність Костя та Ірини до невротичності лише поглиблює окреслений Б. Пастухом глибинний психосоціальний конфлікт.
Розчарування неможливістю абсолютного злучення у психіці героїв компенсується ревнощами. У підсвідомості чоловіка й жінки вони є своєрідними механізмами інтерпретації факту «життя нарізно». Ревнощі, з потенцією припущень численних романів-зрад, якоюсь мірою є спробою мотивації невідбутості співжиття. Так Кость пояснює собі, чому вони з Іриною не разом (бо можливо в неї не лише законний чоловік, а й ще інші); так Ірина розуміє свою неприязнь до Костя (бо можливо він веде себе, як Казанова).
У текстуальному просторі кохання чоловіка і жінки уражене ревнощами, а відтак вищою мірою їх градації – ненавистю. Ненавистю одне до одного, яка проявляється в невротичних снах героїв: то на Костя падає багатоповерхівка, то «Ірина вправно, наче м’ясник, починає розрубувати на кавалки Костеве тіло. <...> Кохана каструє тебе», то у нього на очах її беруть голі чоловіки-офіціанти.
Згодом незадоволення, претензії, ревнощі та ненависть виїдають кохання і любов, залишивши (як було спочатку) в чоловічому психо-екзистенційному просторі заповнену вакуумом любові порожнечу. Костева фантазія структурує підсвідомі вольові бажання, які в реальності не спромігся здійснити. Він уявляє, як зустрічає Ірину з її законним чоловіком, як відкриває йому правду, а потім кидається цілувати руки або ...душити: «Мені однаково: душити чи цілувати руки»... Однак далі вивертів уяви справа не доходить. Він назавжди втрачає її. Вона – його. І кожне з них – себе.
«Не зуміли зберегти. Не цінували. Не розуміли. Залишився тільки біль і образа. Усе банально. Тупо. По-дурному. Цікаво лише, чи ви були приречені зразу, чи нарощували нелюбов поволі. Так протікає кран. Так діє сповільнена отрута. Так осквернюється найдорожче».
І [на/не]марне: шукати Асклепія.
// http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2013/03/22/075339.html
| |
| Переглядів: 702 | Рейтинг: 4.0/2 |
| Всього коментарів: 0 | |