Головна » Статті » Рецензії » Рецензії |
27.04.2014
Мартинюк Микола. Світ за Брайлем : поезії [текст] / М. І. Мартинюк ; передм. Петра Коробчука. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2012. – 128 с. В нашого минулого / шрами / від татарського зілля». Із такої сентенції розпочнемо знайомство з книгою поезій, у якій мирно співіснують римована й верліброва стихії. Пам’ять роду… Саме це не полишає читача «Світу за Брайлем». Занурившись у художній світ нової книги Миколи Мартинюка, директора видавництва «Твердиня», педагога, науковця, літературного критика, журналіста, прозаїка, розчиняєшся в просторі й часі: Зачепилася вічність крильми боривітра за вежі. Вщент розгублений в безмірі пам’яті час-артефакт. Не відсвічують більше тривожно пожухлі пожежі. Захлинувся надтріснутий дзвін і в надриві закляк. Категорія часу в М. Мартинюка охоплює як конкретну мить, так і століття. Час у нього і покруч, у який «заплутались віки». А звідси, власне, – «філософія серця», що відображає специфіку ментальної свідомості. Автор прагне осягнути в обмеженому безмежне, у відносному – абсолютне: Твій предок йшов у бій із піднятим забралом. Ти ж народивсь сліпий: читаєш світ за Брайлем. Ліричний герой «Світу за Брайлем» – той, що душу рве» в ньому, –концентрує в собі естетичний досвід нації на зламі двох епох: другого і третього тисячоліття. А тому реалії сьогодення, котрі потрапляють у поле його зору, змушують думати: Що депресій, що репресій – вже й самі не раді. І конфесій в нас, як сесій у Верховній Раді. І свідомість розроджується неординарністю судження: «Цей світ такий, що завше – проти шерсті. // Цей світ такий, що всяке заживе», «По дорозі до себе ще йти нам і йти. // Без підказок. Без мапи. Без ліків і ліку. // Інші виміри. Інші мірила. Світи. // Так недовго, либонь, й до печерного віку», «І стриножений кінь знов наснить щось про січ, // про походи, звитягу, про збрую і зброю», «Всі самородки або самозванці ми – / Хто, як бажає, той так і живе», «Роки маліють, як хмари за обрієм. // Вік наш – немов шахівниця стара», «Хто не має нічого, той має усе, // Якщо вміє прожити без гриму», «Закон життя: навчитись жалити / Й відтак забути, що таке жаліти». Художній світ нової книги поезій Миколи Мартинюка – це різновид палімпсесту, який проглядає крізь давно знане й відоме, що завдяки своєрідному авторському поглядові переписано по-новому: «Пахне ладаном світ…», «Підперезані дні // Перевеслами шляху», «Наче плату за страх, // Мов задавнену тризну, / Їм надломлений птах / Прихиляє вітчизну», «Цинічне літо: аж до зір // Дерева голі. // І повний місяць, як вампір, // Шматує долі». Приреченість на вибір – такий висновок робить ліричний герой «Світу за Брайлем»: «Допоки душі – палімпсести, / Ми всі – приречені». Приречені по-новому творити історію своєї душі, а відтак – історію нації. Попри те, що «…громи / розписуються / у власному безсиллі / на похмурому / аркуші неба / блискавками…». Адже «У кожному автографі / ми залишаємо / частиночку себе / аби ніколи / не бути самотніми». | |
Переглядів: 603 | Рейтинг: 5.0/1 |
Всього коментарів: 0 | |