Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу Володимира Вакуленка-К «Інфаркт для гурманів. Щоденник вар’ята»

01.12.2016

Анна Рибалка (м. Львів)

 
Про свободу та її межі


Вакуленко-К. Володимир. Інфаркт для ґурманів. Щоденник вар’ята : роман в 13 1/2 частинах з наслідками документалістики та елементами абсурдизму, авантюризму й легенького фентезі / В. В. Вакуленко-К. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2016. – 120 с.

Свого часу мандрівний філософ і мислитель Григорій Сковорода поставив риторичне запитання: «Що є свобода? Добро в ній якеє?». І сам собі на це запитання відповів сентенцією, що свобода – річ набагато вартісніша за золото. Мабуть, і за решту коштовностей світу. У своїх працях філософ дав нащадкам зрозуміти, що свобода є абсолютною цінністю, без якої немислиме буття свідомої людини.

Гадаю, автор книги «Інфаркт для гурманів. Щоденник вар’ята» Володимир Вакуленко із симпатією поставився б до цього вислову та й узагалі до постаті Григорія Сковороди, апологета мандрівок та оспівувача свободи для людини. А можливо, і заочно «записав» би українського мислителя у свою «компанію». Себто «залучив» би до зграї анархо-панків, шукачів, адептів і зухвалих фанатів цілковитої волі (чи й сваволі?).

Автор «Інфаркту для гурманів» неспроста вже в назві зауважив, що його книга є «щоденником вар’ята». Мовляв, потенційний читачу, одразу будь у курсі того, чого слід очікувати від цього тексту. Такий натяк – це, до речі, непоганий спосіб уже за допомогою назви відфільтрувати, відсіяти тих, кого текст навряд чи зацікавить.

«Щоденник вар’ята» на перший погляд (а комусь так і на другий, і на третій, і навіть після прочитання) видається збіркою оповідань, що тематично, жанрово чи ще якось не пов’язані між собою: тут і соціальна проза, і містика та фентезі, й історична оповідь про Голодомор, і явно трешові тексти та їх уривки (оповідання про бібліотекарку та незавершена детективна оповідь – фактично діалог правоохоронців біля місця злочину). Насправді ж ці тексти – про свободу і тиранію.

У жорстких побутових сценах, що їх детально та зі смаком виписує автор, найбільше відчувається саме мотив примусу, пригноблення людини, суспільства, народу. Тут описується насильство над свобідною волею особистості, порушенням її прав і намаганням відібрати її найбільше благо – право вибирати своє майбутнє. В «Зачатті» головний герой, новонароджений малюк, – безсилий і безпомічний перед прагматичними і корумпованими лікарями з пологового будинку, що панують над його долею і життям; в «Дитинстві» викрадений підліток протистоїть, мірою власних обмежених сил, диктатові материної родини, що розлучає його з батьком та навіть з рідною домівкою і батьківщиною. Автор описує байдужість і ворожість соціуму, що гнітить людину, розтоптує її і викидає на узбіччя життя – як це сталося з художником, що перетворився на безхатченка («Безпритульність»). Деспотія на державному рівні може призвести до фізичного винищення частини народу та надалі пригнічувати цей народ, десятиліттями привчаючи до впокорення. Звідси і бурхлива радість від падіння режиму, висловлена одним із персонажів «Інфаркту для гурманів». «Той, хто не починав жити у 80-х, не відчує по-справжньому дикий драйв свободи. То була наша свобода, якої ще багато хто не бажає позбавитися», – так починається одне з оповідань.

Звідси й відчутний у книзі мотив ностальгії за 1980-ми і 1990-ми: вони в автора асоціюються з поваленням мурів і кордонів (передусім ментальних), можливістю думати, діяти і жити, як хочеться, без чиєїсь вказівки. Адептами і пророками цієї релігії свободи і були на той час панки, останній з яких, як скрушно зазначає автор, помер у 2008 році.

Але чи не має це прагнення звільнитися від диктату родичів, соціуму – всього-всього – і своєї темної сторони? Героя «Спокути» анархічні пориви довели до дружби з сатаністами, що стало причиною його загибелі. Персонажі деяких оповідань самі перетворюються на тиранів для оточення. Наприклад, лірична героїня «Розплати», бібліотекарка, щоб помститися за власне невлаштоване життя, стає серійною вбивцею і перебирає на себе функції Господа Бога – вирішує, якій з потенційних жертв жити, а якій умерти. Чи, скажімо, ельф із фантастичної оповідки – він добрий (принаймні вважає себе таким), але він влаштовує власні порядки на чужій планеті й нав’язує свою волю і власні «правила гри» людській расі. Також свобода може обернутися на свободу від власного розуму і правильного сприйняття реальності, як це сталося ще з одним персонажем, лікарем-психіатром («Психоаналіз»).

Загальній настрій роману досить похмурий і гнітючий. Виразно прочитується в тексті мотив безсенсовності й трагізму буття, даремності опору фатумові. Життя – це подорож, відтинок циклу сансари, колообіг між народженням і смертю без надії на визволення з цього замкненого кола. Зюзя-Казанова, малюк із сиротинця, що був підібраний надворі з запискою «Візьміть, як вам жаль», вирісши, стає кримінальним авторитетом і – як логічний наслідок такого життя – опиняється в моргу з аналогічною запискою («Невизначеність»). Ти приходиш у цей непривітний світ безпомічним і йдеш, не залишивши по собі нічого, – такий лейтмотив оповідей «Невизначеність», «Безпритульність» та інших.

В «Інфаркті для гурманів» вміщено багато роздумів автора – та й, зрештою, самого автора, який буцімто повинен бути «мертвим». Написання текстів від першої особи, вміщені в оповідання великі монологи і рефлексії ліричних героїв легко дозволяють авторові говорити від їх імені, роблячи їх рупорами і трансляторами його ідей. Недаремно у книзі чимало міркувань і суб’єктивних оціночних суджень стосовно сучасного літературного процесу і літераторів. Наприклад, закиди прозаїкам щодо надміру в їхніх текстах насильства і сексу. Хоча, як доречно зауважив автор передмови Ігор Котик, у текстах самого Вакуленка можна знайти немало тих тем і описів, за які він дорікає іншим авторам.

Наостанок кілька слів про мову твору, часом непричесану і непригладжену, як панківський хаєр. Подекуди в текстах трапляються досить іронічні і майже афористичні вислови, як-от цей: «Серед нашого бомжачого контингенту багацько здібних і талановитих людей... Серед нас нема хіба що депутатів, хоча вони бомжують, бо найбільша убогість людини – це втрата розуму». Або таке, іронічно-побутове: «Янгол-охоронець добросовісно виконував свою роботу... Вже по прибутті на той світ обов’язково накрию йому поляну на всю хмару. Думаю, Бог дозволить це зробити, навіть незважаючи на те, що моя прописка буде в пеклі».

Ще до видання книги цей текст уже було відзначено під назвою «Кладовище сердець»: Володимир Вакуленко став першим лауреатом «Міжнародної літературної премії імені Олеся Ульяненка». Основними критеріями присудження цієї премії є якість тексту, схильність до позитивної асоціальності й нонконформістська позиція автора. «Інфаркт для гурманів» можна порекомендувати тим читачам, кому близькі сповідальні мотиви у прозі, тим, хто звик роздумувати над прочитаним, а також полюбляє нестандартні й неформатні тексти, – гурманам від читання.

// http://bukvoid.com.ua/reviews/books/2016/12/01/073624.html

Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (02.12.2016)
Переглядів: 168 | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]