Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу Володимира Лиса "Графиня"
12.04.2012

Ольга Жила

Графиня та художник



Лис В. Графиня : роман / В. С. Лис. – Луцьк :  ПВД «Твердиня», 2010. – 188 с.

Якщо сподобався хоча б один роман автора, чекаєш, коли у продажу з’явиться новий. Особисто для мене письменник з Волині Володимир Лис, якого називають класиком сучасної української літератури, – саме такий автор.

Як і в романі «Століття Якова» (що отримав премію Гранд Коронації у 2010 році), у романі «Графиня» дія відбувається у кількох часових вимірах: в нашу добу – 1998 року та паралельно у 18 столітті, а якщо точніше, – року божого 1762-го. Читач стикається з теперішнім і переноситься у минуле. Причому, автор робить такі «піруети» несподівано, коли цього найменше очікуєш.

Через таку непросту побудову сюжету у Лиса навіть виникали непорозуміння з видавцями. Останні відмовлялися друкувати «Графиню», доки автор не спростить сюжет та композицію. Для автора це було неможливим, бо руйнувало весь його задум, як говорить сам Лис, реконструкцію часу в романі. Й справді, коли починаєш читати книжку, не зрозуміло, що, де й коли відбувається. Однак після того, як твір прочитано, усе стає на свої місця, і «ключик підходить до замочка».

У «Графині» розповідь ведеться від першої особи – скромного на вдачу художника Платона Лемещука, вчителя малювання. Він мешкає у волинському провінційному містечку Старий Луг, де, власне, й розгортаються події роману. Багато років свого життя художник віддав своїй учениці Любі Смажук, – вивів її в люди: допоміг виграти престижний мистецький конкурс з грошовою премією у Канаді, переконати Любину матір віддати доньку навчатися на художницю, а не на бухгалтерку.

Однак не тільки альтруїзму є місце в романі. На жаль, вихованка Платона Лемещука, підрісши і вступивши до художньої академії, не цінує старань свого вчителя, більше того – не сприймає його, як художника, бо він – лише вчитель малювання. І, як згодом зізнається сама героїня у листі до Платона, таке ставлення у неї – через ревнощі та гординю таланту. Платон дійсно дуже талановитий художник, але позбавлений амбіцій та бажання слави. Люба  відчуває та розуміє: вчитель вищий за неї духовно, морально.

Але до чого тут Графиня? Якось у місцевому музеї Люба побачила портрет графині Венцеслави Ловиги і захопилася нею. Настільки, що попсувала життя собі та іншим, бажаючи стати схожою на графиню. Платон зізнався, що на прохання директора музею написав цей портрет він сам, а не художник вісімнадцятого сторіччя. Так, фальшивка-портрет потягнув за собою цілий ланцюг подій: загадкове вбивство собак у Старому Лузі, приїзд міліціонера для розслідування цих подій, божевілля Люби та потрапляння у психіатричну лікарню, і знову догляд Платона за своєю ученицею. Адже ми відповідальні за того, кого приручили.

В усіх своїх творах Володимир Лис піднімає проблему людини, її долі та життя в ретроспективі часу. Так було з головними героями «Острова Сильвестра», «Століття Якова», «Графині». Життя людини – це, по великому рахунку, і є роман, якщо, воно, звісно, змістовне і тягне на немалу епічну форму.

«Графиня» – дуже якісна література. Попри моральні проблеми, які підіймаються у цьому романі, він є гостросюжетним і захопливим. Хочеться, щоб такі книжки ставали масовими, перекладалися та все більше викликали довіру у читача.


Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (08.06.2012)
Переглядів: 658 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]