| Головна » Статті » Рецензії » Рецензії |
Рецензія на книгу Василя Тибеля «Тріанські рішкунці»
05.01.2016
Василь Бесараба (м. Рівне) «Рішкунці» – тобто ріж кінці?  Тибель Василь. Тріанські рішкунці : гумористичний роман з елементами фантастики / В. В. Тибель. – Луцьк : ПВД «Твердиня», 2015. – 200 с. ; іл. В царині гумористичного роману нині видається дуже мало сучасної літератури. Бо, повірите, писати після нашого знаного класика Остапа Вишні щось значуще дуже важко. А от, щоб поєднати гумор із фантастикою, – то взагалі рідкість. Проте пан Василь все ж відважився й ризикнув. І, здається, та сміливість себе виправдала. Він став лауреатом ювілейного 15 конкурсу «Коронація слова» в номінації «Вибір видавця». А цей диплом багато чого важить в сучасному українському літературному процесі.
Чим же запам’ятався мені роман нашого рівнянина Василя Тибеля? По-перше, легкістю. Читається справді надзвичайно легко, бо ж недарма в передмові автор аноносує його як роман легкого жанру. Але не поспішаймо зразу ж робити висновки про роман як легке чтиво. Щойно ми заглиблюємося в читання й добираємося до опису вигаданої автором планети Тріан і її політичного устрою, як зразу ж знаходимо такі знайомі паралелі. Тут і конітор (президент) Бу, чомусь надто схожий на нашого екс-втікача-президента, і його носії-крапсанці (радники), та й перал (міністр внутрішніх справ) – ніби списані з наших колишніх і сучасних можновладців. Чого варта така цитата із роману: «Користуючись відсутністю значної частини населення, носії знайшли такого собі другая й висунули його кандидатуру на конітора (президента). Бу було обрано, фактично, завдяки хитрим інтригам і домовленостям старшого носія Га і зетянського верховного жреця, який мав тут свої інтереси. Як бачимо, на Тріані з цим, тобто політикою, було все нормально – як у всіх. Нічого особливого. Якщо пошелестіти по Скрученій галактиці, я вже не кажу по Всесвіту, то таких Тріанів наберете з добру дюжину». Автор вдало переносить події з нашої сучасної історії на вигадану ним планету. Цікава знахідка автора й рішкунці – фантастичні розумні істоти, які носять замість наплічників мушлі й готові при найменшій небезпеці сховатися туди. Їх використовують, розводять як худобу на фермах, а їхнє насіння жарять. Чи не пізнаємо в цих милих істотах себе? Але так не може бути вічно, і рішкунці, отримавши ген інтелекту (цікава вигадка автора), повстають. Один із розділів роману називається – Рішкунцева революція. Не хочеться проводити паралелей, але автор ніби пророкує «Революцію гідності». Чому пророкує? Бо роман було написано ще 2012 року. От і не вір після того, що митці мають дар медіумів. Завершується все втечею горе-правителів Тріану і їхнім полоном між крижаних астероїдів. Лише кривавих подій нашої революції автор оминув, все таки цей роман написаний в легкому жанрі. Але головного героя роману – водія міжзоряного буксира – Сена ніби все те не обходить. Безтурботний гультіяка на початку оповіді пливе за течією і ніби не зважає на всю ту політичну тусанину. Проте він і не підозрює, що саме через нього й розгортаються всі подальші події. До кінця роману наш Сен повністю трансформується – це вже сформована особистість, достойний муж, люблячий чоловік і батько, який готовий на самопожертву заради своєї сім’ї, рідних і навіть цілої планети Зела, яку він випадково відкрив. Оповідь дуже динамічна, без значних відступів. Зачепившись за кілька сторінок тексту, ви вже не зможете відірватися, поки не дізнаєтеся розв’язки. Є в шанованого автора й цікавинки, зокрема його словничок-жартівничок, яким він закінчує кожен розділ. І кілька слів про те, що не сподобалося: найперше – оповідь надто швидкоплинна. З одного боку – це добре, бо в невеликий текст закладається максимум інформації, а з іншого – для роману 200 сторінок наче й малувато (автор ніби лінується нам давати подробиці). До героїв тільки-но починаєш звикати, переймаєшся їх долею – як уже фінал. Хочеться продовження! Ну і, як на мене, замало саме наукової фантастики. Хоча автор, як видно із передмови, цього й не прагнув. А з гумором, якраз, здається, все вдалося. Книга оптимістична, тому варта прочитання. Колись, відправляючи вітрильника у далеке плавання, після того як відчалити від причалу, капітан вигукував до команди, що тримала швартові канати: «Віддати швартові! Ріж кінці!»
Так і ми, вітаючи Василя Тибеля із дебютним романом «Тріанські рішкунці», можемо сміло сказати: – Ріж кінці! І гарного плавання в літературному морі!
// https://www.facebook.com/tybel.vas/posts/935756533138786 | |
| Переглядів: 695 | Рейтинг: 5.0/2 |
| Всього коментарів: 0 | |