Чергові пригоди Богдана Лисиці – київського професора-філолога, цього разу вийшли за межі рідної землі. Тепер він – науковець і детектив у найромантичнішому місті, столиці поцілунків та  побачень – Парижі. Навіть важко повірити, що в цьому вулику кохання може трапитися щось протизаконне, те, що зможе налякати всіх…

«Людська мрія має щонайменше три властивості: 1) бути; 2) збуватися;   3) не збуватися.», – так  розпочинається черговий роман В’ячеслава Васильченка «Gaudeamus», виконаний смертю». Не дуже типовий початок для детективу, але перші кільканадцять сторінок цієї книги взагалі не мають нічого містичного й загадкового у своєму змісті. Автор налаштовує читача на приємні емоції, подає міні-репортаж, мандруючи вулицями Парижа. Під час прочитання ти ніби занурюєшся в атмосферу романтики, і можу побитися об заклад, що кожен, хто читав хоча б перші кілька глав, згадав про свою давню мрію – поїхати до Парижа (Зараз же місто продовжувало жити й рухатись разом зі Всесвітом. Вечір невідтворно насідав на, здавалося б, утомлений від чергового турботливого дня Париж. Але казкове місто Лисициної мрії, відчуваючи силу й підтримку закоханих у нього людей, і не збиралося піддаватися владі цього безцеремонного «агресора».)  Але перегорнувши вісімдесят другу сторінку, читач зіткнеться з першим вбивством, і доволі загадковим… таким, що навряд-чи трапиться сьогодні, в реальному житті…Сюжет переказувати не варто, його необхідно відчути на собі, тож скажу лише те, що атрибутами злочинця були перстень, кинджал, ескалавина, та священне гасло: «Qui seminat mala, metet mala» («Хто сіє зло, той пожинає зло»).  Без цих речей вбивства не відбувались би…

Головний герой роману – Богдан Лисиця, вже не вперше «у шкурі» детектива. І в цьому амплуа, безперечно, Богданові дуже комфортно. У нього блискуча інтуїція, тож він одним з перших починає відчувати щось незвичайне у простій науковій конференції, яких на його долю припало вже більше кількох десятків. І у думках Богдана лунають перші «Може…» та «Можливо…» (Може, це «привіт» від «Великого Магістра» з того світу?», «Можливо, Бертьє усе вигадав…?»). Одразу відчувається, що герой у своїй тарілці… і його «таємна сторона життя» – пристарсть до загадкових подій і їх вирішення.

Велике значення надає автор роману самореалізації людини, наголошує на необхідності навчатися та цінувати власний розум («Цьому ще над собою працювати й працювати, – зробив висновок Лисиця, – не один пуд наукової солі треба з’їсти, щоб перетворитися на такого майстра, як Келлер»).

Не можуть залишитися без уваги влучні вислови, якими насичений роман («Маніяки – це як політика й погода. Коли немає про що говорити, немає розумного пояснення, говорять або про надприродне, або про них», «У джазі неможливо бути нещирим, несправжнім. Або ти любиш його, або твоя душа – червива. Третього не дано», «Комп’ютер – супершикарний винахід. Але папір і чорнило – це теж речі, народжені людським генієм. Так само, як і книга. Вони не повинні конкурувати. Вони повинні займати в нашому житті свої ніші. Повинні доповнювати, а не знищувати одне одного. Тільки так. Інакше доведеться йти в майбутнє через минуле», «Газета – природний ворог книги, як розпутниця – природний ворог порядної жінки», «Цвинтар – бухта вічного спокою»). 

Вдала гра зі словами – родзинка автора роману («Довівши співвідношення Н₂О з іншими компонентами оргіназму до потрібного числа, Лисиця сказав…», «Попереду – екстрим холодного душу, жнивування щетини й ліквідація порушників кислотно-лужного балансу в ротовій порожнині»). Це робить читання легким та цікавішим. Сюжет збагачений авторськими неологізмами, перифразами та майстерним використанням фразеологізмів та елементів фольклору(«жовті песики», «брудні папірці», «газетні шулери», «віз і нині там», «дамоклів меч», «Чекання посилює бажання»).

Належна увага приділяється зеленому чаю «Greenfield». Це стало особливістю детективних романів В’ячеслава Васильченка, адже в кожному з них є не лише згадка про цей чарівний напій, але і присвята йому («Присвячується професурі… А ще… зеленому чаю «Greenfield», «До Парижа Лисиця також прихопив зелений «Greenfield». Так що входження в «сьогодні» розпочав саме з нього. Непоганий ритуал. Смачний і корисний. Як треба», «…а може, замість коньяку чайку мого хильнемо? Зеленого. Корисний для здоров’я. Стабілізує тиск і обмін речовин, тонізує та знижує рівень холестерину. Віддаю перевагу марці «Greenfield»: «незмінне поєднання якості та смаку»).

У романі помітне досконале знання автором психології. Головний герой та його друзі демонструють це під час своїх розслідувань, під час спілкування один з одним та аналізу ситуацій («Цього хлопця просто треба зрозуміти. Я його розумію. Не певен, але на його місці я сам зробив би, мабуть, так само. У житті не все так просто… Треба зрозуміти…).