Головна » Статті » Рецензії » Рецензії

Рецензія на книгу В'ячеслава Васильченка «Притулок для прудкого біса»
29.09.2013

Оксана Огульчанська (м. Мелітополь) 

«Вирок остаточний і оскарженню не підлягає …»



Васильченко В’ячеслав. Притулок для прудкого біса : детективний роман / В. М. Васильченко. – Луцьк : ПВД «Твердиня­», 2013. – 292 с.


В’ячеслав Васильченко видав на-гора чергову порцію захоплюючого детективного дійства – роман «Притулок для прудкого біса». Зустрічаємо вже добре знайомого – кмітливого і безстрашного професора Богдана Лисицю. Ну не може він спокійно займатися лише викладацькою діяльністю, писати щорічні кафедральні звіти, приймати іспити. Йому треба гострих вражень, кропіткої і заплутаної роботи для мозку. І така робота вкотре знаходить «мужа вченого» (як його назвав директор інституту професор Семенчук).
Таку роботу «підкинув» полковник Кодаковський. Цього разу Лисиці доведеться позмагатися з вбивцею – віртуозом поетичного слова, у якого слова не розходяться з ділом. Незнайомець систематично надсилає відомому бізнесменові Никонову вірші, кожний із яких дає підказку, кого рука месника покарає найближчим часом. Кожний вірш закінчується словами-вироком: «Та Око бачило з небес, у кому біс прудкий воскрес». Убивця – не лише чудово володіє словом, він тонкий психолог. Останні рядки переконують, що покарання за темне минуле, ганебну поведінку у теперішньому – неминуче і близьке. Убивця виносить вирок найближчому оточенню Никонова, змушуючи бізнесмена нервувати, «казитися», лютувати, боятися за своє життя. Хоча Лисиці вдається точно розшифрувати смисл послань, проте результат  – чиєсь обірване життя. Надто мало часу месник дає Никонову і поліції для розв’язання кросворду. 
Богдан Лисиця перетворюється на повноцінного детектива, долучившись  до оперативної роботи, він (професор філології!!!!!) навіть переслідує і стріляє у злочинця, ризикуючи власним життям на слизькій дорозі. Авторові вкотре вдалося переконливо змалювати сильні сторони характеру Лисиці, наголосити на аналітичності його міркувань, порядності, принциповості.  В. Васильченко залишається вірним своєму, уже впізнаваному гумору, легкій справжній українській мові, масиву деталей (літературних, пізнавального, публіцистичного  характеру), філософським роздумам про сенс життя, про добро і зло. Інтрига зберігається до останньої сторінки роману, змушуючи читача шукати відповіді разом із головними персонажами твору: хто ж той убивця? Психопат? Заздрізник? Чи правдошукач? Месник?
 
Категорія: Рецензії | Додав: Dyrektor (29.09.2013)
Переглядів: 478 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 3.9/7
Всього коментарів: 1
1  
Щира дяка Оксані Огульчанській. Вона, крім того, що розумниця і красуня, ще й вдумливий та вдячний читач.

Додавати коментарі можуть лише зареєстровані користувачі.
[ Реєстрація | Вхід ]